Стаття 181. Порядок укладання господарських договорів

1. Господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, у двадцятиденний строк після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульова-ними, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному, монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним

Глава 4Стаття 42. Підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності:мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, встановлення цін на продукцію та послуги; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної

діяльності,

Стаття 45. Організаційні форми підприємництва:. здійснюється в будь-яких організаційних формах, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГК.

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців:Держава гарантує усім підприємцям, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист

майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами

місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів,

іншого майна допускається відповідно до статті 41 КУ. Збитки, завдані підприємцю його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до ГК. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом,

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва: надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку; стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності:з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГК.

Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) — громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, які здійснюють діяльність метою якої є отримання прибутку; юридичні особи всіх форм власності. Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб здійснюється громадянином від свого імені і на свій ризик. Юридичними особами - організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді. На відміну від фізичної особи, юридичні особи не є живими істотами та існують незалежно від фізичних осіб, які їх утворили.

Згідно із ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємн. дія-ті виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соц. страхування, обовязкових платежів, не інакше як через відновлення платоспроможності.

Суб'єктом банкрутства є

ž боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, крім казенних підприємств, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

ž Кредитор - громадянин або юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Основні чинники банкрутства

*Зовнішні чинники впливу

- Недосконалість законодавчої системи

- кризові явища в інвестиційній політиці

- нестабільний стан світової фінансової системи

*Внутрішні чинники

- Низький технічний рівень виробництва

- Недосконалість механізму ціноутворення

- нераціональне управління

- прорахунки в організації праці

З моменту визнання боржника банкрутом:

ž припиняється підприємницька діяльність боржника;

ž до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

ž вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов'язань банкрута;

ž припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута.

Процедури,щодо неплатоспроможного боржника:

ü Розпорядження майном боржника

ü Мирова угода

ü Санація

ü Ліквідація банкрута

Призначені судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються повноваження:

ž - управляє майном банкрута

ž - здійснює інвентаризацію та оцінку майна

ž - визначає ліквідаційну масу (майнові активи банкрута)

ž - вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості

ž - реалізує майно за допомогою розподілу між кредиторами, надання в оренду, продаж одному або декільком покупцям.