Державне регулювання сільського господарства в україні

й^ Які поняття, завдання та основні напрямки державного регулювання сільського господарства в Україні?

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава за­безпечує захист прав усіх суб'єктів господарювання, соці­альну спрямованість економіки.

Постановою ВР України від 14.02.1992 р. // ВВР. — 1992. —.№ 20. — Ст. 27 та Положенням «Про Міністер­ство аграрної політики», затвердженого Указом Президен­та України від 7.06.2000 р., визначені основні напрямки та завдання державного регулювання та управління сіль­ським господарством.

Державне регулювання сільського господарства — це економічний вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, а також виробничо-технічне обслуговуван­ня і матеріально-технічне забезпечення агропромислово­го виробництва.

В умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі, яким притаманні свобода підприємницької діяль­ності, рівноправність всіх суб'єктів АПК і форм власнос­ті, на основі яких вони створюються, розвиток колектив­ної демократії і самоврядування, було б неправильним повністю відмовитись від державного управління АПК. Звичайно це не адміністрування та керівництво, які були притаманні відносинам в агропромисловому секторі ко­лишнього СРСР.

Державно-правове регулювання сільським господарс­твом характеризується сукупністю заходів щодо визна­чення системи органів державного управління, які наді­лені відповідними повноваженнями в цій галузі, прий-

няттям та належним виконанням аграрних законів і нор­мативно-правових актів про сільське господарство.

Чинним законодавством визначені основні завдання державного регулювання та управління сільським госпо­дарством. До них відносяться:

— необхідність своєчасних перетворень і реформувань

в АПК;

— завершення аграрної і земельної реформ;

— стабілізація і розвиток агропромислового виробниц­тва;

— забезпечення продовольчої безпеки України;

— забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

— підтримка економічного пріоритету сільського гос­подарства перед іншими галузями економіки;

— пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

— зближення рівнів прибутків працівників сільсько­го господарства і промисловості;

— захист вітчизняних товаровиробників в сфері агро­промислового виробництва. В чинному законодавстві визначені такі основні напря­мки державного регулювання і управління:

— формування ринку землі і сільськогосподарської

продукції, сировини і продовольства;

— фінансування, кредитування, страхування суб'єктів

АПК;

— налагодження виробництва вітчизняної сільського­сподарської техніки, інших засобів сільськогосподар­ського виробництва;

— належне матеріально-технічне забезпечення товаро­виробників технікою вітчизняного виробництва;

— захист вітчизняних виробників при здійсненні зов­нішньоекономічної діяльності;

— розвиток науки і здійснення наукової діяльності в

сфері агропромислового виробництва.

<^ Які методи державного регулювання застосовуються у сільському господарстві? •

•

Перебудова відносин в сільському господарстві потре­бує у відповідності з ними зміни методів і форм регулю­вання сільськогосподарських відносин. '

З розвитком ринкових відносин і підприємництва в аграрному секторі, відмови від командно-адміністративних методів управління стали використовуватись в АПК такі методи:

— індикативного планування;

— прогнозування розвитку сільськогосподарського виробництва;

— застосування програмно-цільових важелів та засо­бів в регулюванні та управлінні сільським господар­ством;

— забезпечення засобів прямого веління (імперативу) в регулюванні і управлінні державними сільського­сподарськими підприємствами, організаціями і уста­новами;

— застосування нормативно-правових засобів, порад і рекомендацій в управлінні кооперативними і кор­поративними товаровиробниками в АПК.

Нові методи регулювання забезпечують самостійність-виробничо-господарської діяльності сільських товарови­робників, дозволяють ввести і закріпити свободу розпоря­дження власністю, формувати нову виробничу базу госпо-' дарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Основні методи державного регулювання закріплені в Конституції України, норми якої носять характер пря­мої дії.

Стосовно працівників, сільськогосподарських підпри­ємств юридичну силу прямої дії має норма ст. 48 Консти­туції, згідно з якою кожному громадянину належить пра­во на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Для державних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, селянських (фермерських) господарств та інших товаровиробників обов'язковою є норма ст. 49 Кон­ституції України про охорону здоров'я громадян, яка но­сить імперативний характер.

В регулюванні сільським господарством важливу роль відіграють методи порад та рекомендацій, що знаходять своє відображення в Примірних Статутах, Статутах підпри­ємств та інших локальних нормативно-правових актах, ін­ших актах органів самоуправління.

Державний регулятивний вплив відбивається як на галузі сільського господарства і АПК, так і на всій під­приємницькій діяльності.

Мал. 8.

Свобода підприємницької діяльності в сільському гос­подарстві, яка регулюється чинним законодавством, ство­рює можливості суб'єктам АПК вибору організаційно-правових форм здійснення сільськогосподарського вироб­ництва.

Через ці організаційно-правові форми, не втручаючись в господарську діяльність, в основному, шляхом рекомен-

дацій та порад, державні органи здійснюють управління сільським господарством.

В сільському господарстві України можуть функціону­вати кооперативи, акціонерні та інші господарські това­риства, орендні та приватні підприємства, орендно-прива­тні підприємства, спілки селян, селянські (фермерські) господарства, державні підприємства (конезаводи), науко­ві, дослідні установи (рибрадгоспи) та інші форми сільсь­когосподарського підприємництва. (Мал. 8).

^ Які органи здійснюють державне регулювання та управління сільським господарством та їх повноваження?

Центральним органом державного регулювання ті управління сільським господарством є Міністерство аг­рарної політики України, яке відповідно до Указу Прези­дента України від 15.06.1999 р. «Про зміни у 'структурі центральних органів виконавчої влади» створене на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Дер­жавного комітету рибного господарства, Комітету з питань садівництва, виноградарства і виробничої промисловості та Комітету харчової промисловості.

Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України), затвердже­ного Указом Президента України від 7.06.2000 р., воно е головним (провідним) органом у системі центральних Органів виконавчої влади з питань формування та забез­печення реалізації державної аграрної політики, продо­вольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, хар­чової промисловості, рибного господарства, переробки сіль­ськогосподарської продукції.

Мінагрополітики під час виконання покладених на ньо­го завдань взаємодіє з іншими центральними та місцеви­ми органами виконавчої влади.

В межах своїх, повноважень на основі, та на виконанні актів законодавства видає накази, які підлягають держав­ній реєстрації, організовує і контролює їх виконання.

Органом державного управління землями е Державний комітет по. земельних ресурсах (Держкомзем).

В областях управління землями здійснює обласне управ­ління земельними ресурсами, а в районах — районні від-

діли земельних ресурсів, які входять до складу держав­них адміністрацій за принципом подвійного підпорядку­вання. (Мал. 9).

Мал. 9.

^ Які принципи та система органів, що здійснюють державне регулювання та управління сільським господарством?

В процесі реформування АПК та розвитку підприєм­ницької діяльності і приватної власності на землю відбу­вається зміна принципів державного впливу на сільське господарство.

Старі принципи державного регулювання і управлін­ня як теоретично, так і практично втратили своє значен­ня. А деякі з них, наприклад, принцип державного дирек­тивного планування, в сучасний момент повністю втрати­ли своє значення, інші трансформувались в ринкових відносинах і набули іншого значення і відтінків стосовно розвитку і затвердження підприємницької діяльності аг­рарних товаровиробників.

В основу побудови організаційної структури держав­ного регулювання і вдосконалення господарсько-економіч-

ного самоуправління в агропромисловому комплексі по­кладені такі основні принципи:

— упорядкування механізму управління державним сектором АПК;

— пріоритетного розвитку сільськогосподарського ви­робництва;

— пільгового кредитування і оподаткування;

— невтручання державних органів в господарську діяльність сільськогосподарських підприємців;

— вдосконалення ціноутворення на сільськогосподар­ську продукцію, сировину і продовольство;

— здійснення державного регулювання переважно еко­номічними методами;

— законності;

— захисту прав власника та ін.

Система органів державного регулювання та управлін­ня сільським господарством — це їх структура з чітким визначенням компетенції органів управління усіх рів­нів, яка характеризується внутрішньою узгодженістю і цільовою спрямованістю на управління сільським гос­подарством.

Державне регулювання і управління сільським госпо­дарством здійснюється органами державного управління сільським господарством, а також іншими органами дер­жавного управління, кожен з яких діє у межах своєї ком­петенції.

Центральним спеціальним органом в системі держав­ного управління сільським господарством є Міністерство аграрної політики. Міністерство аграрної політики спря­мовує свою діяльність через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, відділів та органів контролю, спеціа­лізованих інспекцій тощо. Наприклад, головне управлін­ня економіки, головне управління зовнішніх економічних зв'язків, головне управління інвестиційної політики та ін., а також такі управління, як управління по соціальному розвитку села, управління соціально-трудових відносин і оргструктур, юридичне управління та ін.

Місцевими органами управління сільським господар­ством є обласні' та районні управління агропромисловим комплексом.

Загальне регулювання та керівництво усіма галузями економіки, в тому числі і аграрної, здійснює Кабінет Міні­стрів України, а на місцях (області, району) — відповідні виконавчі комітети.

Тема 4