![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особистість: загальна характеристика
План
Ключові поняття: індивід, людина, особистість, індивідуальність, універсум, соціалізація, чинники розвитку особистості, здібності, задатки. Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла, мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту та самосвідомості тощо. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес який має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається. Для психолого – педагогічного аналізу процесу розвитку особистості слід чітко диференціювати поняття: «людина», «індивід», «особистість», «універсум», «індивідуальність». Людина – продукт та суб’єкт суспільно – історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та при життєво сформованого. Людина - біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens. У неї генетично задана особлива тілесна організація, істотними ознаками якої є прямоходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо розвинутий мозок. Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних. Це продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, представник виду «Homo sapiens». Це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах. Розвиток особистості – це процес формування особистості, як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації. Для того щоб індивід став особистістю він повинен пройти процес соціалізації – процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється у спілкуванні і діяльності.
Особистість – людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості, здібної до самостійної творчої діяльності. Це - системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин. Особистість - категорія суспільно – історична. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її самобутність, її відмінність від інших людей, своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність. Універсум – найвищий рівень розвитку особистості, що знаходить прояв у творчій діяльності, результати якої мають значення для всього людства (Ньютон, Дарвін, Ейнштейн та ін.). Структуру особистості розглядають по-різному. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури: Перша підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості, статеві і вікові особливості та їх паталогічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку і нервової системи. Друга підструктура – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно – вольовій діяльності людини. Третя підструктура – підструктура досвіду (знання, вмінння, навички, звички), який набувається у процесі навчання, виховання, трудової діяльності, активної взаємодії з соціумом. Четверта підструктура – спрямованість особистості, яку розуміють як сукупність стійких мотивів діяльності, моральних якостей, установок, стосунків з іншими людьми. Спрямованість особистості визначається суспільним буттям людини. Загалом, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – це складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я – концепцію», що керує всіма аспектами внутрішнього життя та його проявами в діяльності та стосунках з іншими людьми.
Періодизація розвитку людини
Розвиток особистості
Здібності Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці. Природною основою здібностей є задатки. Задатки – природжені анатомо – фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи і органів чуття. Задатки виступають, як природні, органічні передумови розвитку здібностей людини, однак самі їх не визначають. Навіть при найкращих задатках для розвитку здібностей необхідні суспільні умови, а також діяльність людини у певному напрямку. У здібностях людини поєднується природне і соціальне. Визначальними в розвитку здібностей є умови життя і взаємодія особистості з навколишнім середовищем. Здібності – властивості індивідуальності, що мають складну багаторівневу природу. На органічному рівні вони виступають як біологічні, генетично зумовлені задатки здібностей; на індивідуальному – власне здібності, які розвиваються в процесі відповідних діяльностей і залежать від соціального; на особистісному – це ставлення індивіда до здібностей як до засобу реалізації певного способу життя. Види здібностей: 1. Загальні здібності – це такі, що виявляються у будь – якій діяльності (розумова активність, критичність, аналітичність, швидкість реакції, уважність, сконцентрованість).
2. Спеціальні здібності – характерні для певних видів діяльності (організаторські, комунікативні, математичні, художні, музичні).
Види здібностей
Елементарні Складні Елементарні Складні
- відчувати - до навчання - глазомір - математичні - сприймати - до праці - музичний слух - конструктивно - запам’ятовувати - до спілкування технічні - мислити - до гри - музичні - уявляти - художні - мовленнєві здібності -організаторські Рівні розвитку здібностей Обдарованість → талант → геніальність Коли рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей високий, говорять про загальну або ж спеціальну обдарованість. Обдарованість – це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Талант – це поєднання високорозвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створити такі продукти діяльності, що відрізняються своєю новизною, оригінальністю, досконалістю і мають суспільну значущість. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполеглевість. Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства. Контрольні запитання:
Темперамент і характер План 1. Історичні аспекти вчення про темперамент. 2. Теорія темпераменту І.П. Павлова. 3. Теорія темпераменту Г.Айзенка. 4. Властивості та структура характеру. 5. Становлення характеру. 6. Акцентуації характеру.
Ключові поняття: темперамент, холерик, флегматик, меланхолік, сангвінік, сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів, екстраверсія, інтроверсія, емоційна стабільність і нестабільність, характер, акцентуації характеру.
Стародавній лікар Гіппократ (460 – 377 до н. е) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох «соків тіла»: крові, лімфи, жовчі та «чорної жовчі» визначає здоров’я людини, тоді, як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань. Виходячи з учення про ці «соки тіла», Клавдій Гален (129 – 201 р. до н. е) розробив першу класифікацію темпераментів, згідно якої тип темпераменту зумовлений переважанням в організмі одного із «соків». Ця теза була покладена в основу «гуморальної» (рідинної) концепції емпераменту.
На думку Галена, якщо в організмі переважає «гаряча кров» (sanguis), то в поведінці яскраво виявляються риси сангвіністичного темпераменту – енергія, впертість, рішучість. Якщо ж цю «гарячу кров» охолоджує «надлишковий слиз» (flegma), то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях. «Їдка жовч» (chole) сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту. А коли в організмі накопичується багато зіпсованої «чорної жовчі» (melan chole), це призводить до формування меланхолічного темпераменту. Ідея зв’язку особливостей темпераменту з певними анатомо – фізіологічними властивостями нервової системи одержала вагоме експериментальне підтвердження у працях російського фізіолога Павлова І.П. (1849 – 1936 р.), який довів, що темпераменти залежать від типу нервової системи і зумовлені певним співвідношенням трьох основних типологічних ознак – сили, зрівноваженості та рухливості нервових процесів (Рис. 1). - Сила нервових процесів – здатність нервових клітин адекватно реагувати на дуже сильні подразники; - Зрівноваженість нервових процесів – залежить від співвідношення сили процесів збудження і гальмування; - Рухливість нервових процесів – швидкість переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 361; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.171.5 (0.022 с.) |