![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Етап становлення Віденської міжнародної системиЕтап становлення Віденської міжнародної системи співпав у часовому вимірі з проведенням Віденського конгресу, який вперше розробив систему договорів, що регулювали міжнародні відносини і закріплювали кордони у масштабах всієї Європи, а також зафіксували нове співвідношення сил на континенті. Віденським Конгресом закінчено війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І та встановлено однойменну систему міжнародних відносин. Після розгрому наполеонівської імперії, 30 травня 1814 р. підписано Паризький мир між Францією і країнами – учасницями шостої антифранцузької коаліції. Він передбачав скликання у Відні конгресу всіх європейських держав. Офіційні його засідання почалися 1 листопада 1814 р. й закінчилися 9 червня 1815 р. У Відні збиралося 216 представників усіх європейських держав (за винятком Туреччини) на чолі з переможцями Наполеона – Росією, Великою Британією, Пруссією й Австрією. Для участі у конгресі прибули два імператори (російський та австрійський), чотири королі (Пруссії, Данії, Вюртембергу й Баварії), два спадкових принци, три герцоги, 215 князів, не враховуючи міністрів, канцлерів, інших політичних діячів. Провідну роль у конгресі відіграли імператор Росії Олександр I, австрійський канцлер К.Меттерніх та Ш.Ф.Талейран, що представляв переможену Францію. Таких блискучих і багатолюдних дипломатичних зборів в Європі доти ще не відбувалося. Відень був обраний місцем засідань конгресу через центральне положення Австрії в Європі. Окрім того, позиція К.Меттерніха, що виступив у ролі посередника, балансувала між Францією і Росією, тому він і отримав можливість впливати на хід переговорів. Попередні домовленості передбачали вирішення основних питань у вузькому колі ініціаторів з подальшими консультаціями з Францією й Іспанією. Однак завдяки дипломатичним зусиллям французької дипломатії, яка вдало грала на суперечностях між союзниками, Франції дозволили фактично нарівні з державами-переможницями брати участь у переговорах. Усі питання обговорювалися на раді п'яти держав, на неофіційних прийомах, а також у спеціальних комітетах і комісіях. Були утворені комітет з італійських проблем, німецький комітет, комітет у швейцарських справах, комісії зі свободи навігації, з відміну работоргівлі, статистична та ін. З найважливіших питань були засновані спеціальні комітети/комісії. Переговори велися в обстановці свят, балів, урочистих прийомів та інших розваг, що дало привід князю де Лин назвати ці збори дипломатів і государів "танцюючим конгресом"; Однак за всім цим галасом й розгулом велася складна дипломатична гра. Унаслідок роботи конгресу укладено низку договорів про державні кордони, прийнято численні декларації й постанови, значна частина яких увійшла до заключного генерального акту Віденського конгресу. Головними завданнями Віденського конгресу були: - відновлення засад державного устрою, що існував в Європі до Великої французької революції; - відновлення феодальних порядків із реставрацією правлячих династій у монархіях, що були підкорені Наполеоном; - затвердження військової поразки Франції, її дипломатичне послаблення, унеможливлення відновлення наполеонівської імперії та інших спроб завоювання Європи, надання і підтримання відповідних взаємних гарантій; - переділ деяких територій Європи і колоній в інтересах держав-переможниць. У більшості цих питань представники всіх держав дійшли згоди, але у питанні задоволення територіальних вимог думки розійшлися. Росія. Росію на конгресі представляв імператор Олександр І, дипломати А.К.Разумовський, К.В.Нєссєльроде, Г.О.Штакєльберг. Ясно, що російська делегація поставила питання про створення такої політичної рівноваги в Європі, яка б надала Росії можливість впливати на європейські справи і унеможливила створення проти неї ворожої коаліції європейських держав. Росіяни хотіли зберегти суперництво Австрії і Пруссії, що послабляло політичні вагу і вплив кожної з них, у той самий час воліли не допустити надмірного послаблення Франції, завдяки чому могли занадто посилитися німецькі держави. Олександр I був зацікавлений у подальшій долі Польщі щодо її приєднання до своєї імперії зі статусом автономного Царства Польського з власною конституцією і збереженням мікрополітичного устрою (владної структури на місцях). Надати ж полякам державну самостійність в їхніх етнографічних межах не збирались ні Австрія, ні Пруссія, ні Росія. Олександр I знав, що його проект приєднання Польщі має зустріти опір Великої Британії, Австрії та Франції; а Пруссію цар розраховував винагородити Саксонією. Велика Британія. Представником Великої Британії на Віденському конгресі був статс-секретар Р.Г.Стюарт, віконт лорд Кестльрі, пізніше його замінив герцог А.У.Веллінгтон. Британська політика ґрунтувалася на закріпленні власної торгово-промислової гегемонії та збереженні захоплених французьких і голландських колоній, що лежали на шляху до англійської Індії. Головним завданням англійці вважали посилення й Австрії, й Пруссії на противагу Франції з Росією – така рівновага європейських держав надала би Британії змогу зіграти між ними роль арбітра. На Віденському конгресі Кестльрі надав підтримку Пруссії у проблемі Рейнських провінцій та намагався перешкодити Росії у польському питанні. Австрія. Господарка Віденського конгресу – Австрія була представлена імператором Францем I та канцлером князем К.Меттерніхом. Мета Австрії полягала у недопущенні серйозного посилення своїх старих суперниць – Пруссії та Росії. Базуючись на принципах абсолютизму і легітимізму, Меттерніх відстоював недоторканість прав Саксонської династії задля перешкоджання передачі Прусії Саксонського королівства, яке становило буферну територію між Австрією і Пруссією. Меттерніх прагнув забезпечити гегемонію Австрії в Німеччині й не допустити приєднання Польщі до Росії. Він був зацікавлений у відновленні австрійського панування над Ломбардією, Венецією і дрібними італійськими герцогствами – територіями, які австрійці втратили за часів Наполеона. У намаганнях зберегти і закріпити багатонаціональний склад Австрійської імперії, зокрема, панування австрійців над італійцями, угорцями і слов'янами, Меттерніх виступав проти всіх ліберальних і національно-визвольних рухів. Пруссія. На Віденському конгресі Пруссію представляв король Фрідріх Вільгельм III, канцлер Гарденберг та прусський посол в Австрії, відомий вчений В. фон Гумбольт. В основі прусської політики лежало бажання отримати Саксонію і нові стратегічно важливі та багаті володіння на Рейні. Прусська делегація вимагала найсуворіших рішень щодо переможеної Франції (але проти такої жорсткості виступала Росія, тому мир з Францією був м'якішим за прусські вимоги). Франція. Представником Франції був Талейран. Йому вдалося скористатися розбіжностями між державами-переможницями, залучити на свій бік малі держави, які побоювалися поглинання своїх територій великими державами, що об'єдналися проти останніх. Фактично він отримав право брати участь у переговорах на одному рівні з чотирма союзниками. Франція, вбачаючи за свого головного ворога Пруссію, не хотіла допустити її посилення, тому Талейран рішуче виступив проти позбавлення саксонського короля престолу і володінь. Талейран і король Людовик XVIII прекрасно розуміли, що Франція не може розраховувати на жодні територіальні збільшення і для неї буде великим успіхом збереження того, що їй було залишено за Паризькою мирною угодою 1814 р. З метою збереження за саксонським королем його престолу і допомоги малим країнам Талейран розпочав таємні сепаратні переговори з Австрією. 3 січня 1815 р. підписано таємний договір Франції, Великої Британії й Австрії, спрямований проти Пруссії та Росії. Союзники змусили Росію і Пруссію піти на поступки у польському й саксонському питаннях. Пруссія отримала лише північну половину Саксонії, а південна частина залишилася самостійною. Росії не вдалося приєднати всю Польщу: Познань лишилася за Пруссією. Краків, щодо якого домовленості так і не було досягнуто, залишався "вільним містом". Віденський конгрес наближався до кінця, коли прийшла звістка про залишення Наполеоном острова Ельба, його висадку у Франції та марш до Парижу. Що цікаво, спроба Наполеона повернутись до влади в ході "ста днів" зблизила учасників конгресу. З метою внесення розколу в лави своїх противників Наполеон надіслав російському імператору текст таємної угоди від 03.01.1815. Незважаючи на це, Росія взяла участь у 7-й антифранцузькій коаліції, яка була утворена у Відні 13 березня 1815 р. Шомонську угоду було відновлено. 9 червня 1815 р. затверджено заключний акт Віденського конгресу. Його підписали представники Росії, Франції, Пруссії, Австрії, Великої Британії, Іспанії, Швеції й Португалії. На протязі п'яти років до акту приєднались 53 європейські країни, останньою була Баварія (травень 1820 р.). Акт містив 121 статтю, якими передбачалося створення у кордонів Франції міцних держав-бар'єрів, зокрема, Бельгію й Голландію об'єднано у Нідерландське королівство, що мало виступити противагою Франції й усунути можливість панування французів у Бельгії; найзначніший бар'єр проти Франції склали Рейнські провінції Пруссії. Швейцарія посилилась за рахунок розширення кордонів. Вона отримала територію Норвегії. Італія залишилася поділеною на окремі державки: на північному заході Апеннінського півострова завдяки поверненню Савойї й Ніцци посилено Сардинське королівство, на території якого знаходилися важливі перевали через Альпи і проходи вздовж берега Середземного моря. Східніше Сардинського королівства знаходилися австрійські Ломбардія і Венеція, що являли собою плацдарми проти Франції.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 89; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.248.125 (0.006 с.) |