Економічний район, його головні ознаки, районоутворю ючі фактори

Ще наприкінці XIX ст. М. Драгоманов, а у 1926 p. C. Рудницький поділяли Україну на Правобережну, Лівобережну та Південну. В основі цього поділу лежав історико-географічний принцип, зокрема та обставина, що у 1686 р. уся тогочасна Україна була поділена між Росією та Польщею по Дніпру. У складі Російської імперії найбільш тривалим був поділ України на дев'ять губерній, об'єднаних у три регіони: 1) Південно-Зохідний край (Волинська, Київська, Подільська губернії); 2) Лівобережна Україна (Полтавська, Харківська, Чернігівська губернії); 3) Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Хер сонська губернії).

У колишньому Радянському Союзі постійною проблемою було економічне районування країни. На сьогодні більш актуальною є со-ціально-економіко-територіальнарегіоналізація України. Районування - це своєрідна територіальна систематизація, процес розподілу

В. Поповкін дає таке визначення економічного району: економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність

та економічна спільність

Економічніш район - це не просто теоретична або й «паперова» конструкція. В сучасних умовах економічне районування розглядають як засіб управління господарством у територіальному ^г розрізі, як основу розробки і реалізації державної регіональної політики. Економічний район, з одного боку, - об'єкт державного управління, основна складова частина регіональної політики. З другого боку, це відповідна територіальна природно-ресурсна господарська цілісність, що має свою специфіку - історичну, природну, соціальну, економічну, а також свій певний потенціал, який сприяє його розвитку.

Один з факторів, що найбільш впливають на формування економічних районів, це економічний, х Головним.районоутворювальним фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

х Другим важливим районоутворювальним фактором, похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці зумовлює формування галузей спеціалізації окремих територій., які, в свою чергу, зумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Не менш важливе районоутворювальне значення мають особливості економіко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення економічного району також важливий вплив мають природні умови і ресурси, особливо природні ресурси як основа розвитку спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіально-виробничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, трудомістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціалізацію сільського господарства. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Не менш важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в господарський комплекс економічного району.Великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах ринкової економіки ще значна частина промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються кооперативні сільськогосподарські підприємства.

14.. Принципи економічного районування

Об'єктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв'язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об'єктом народногосподарського планування.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування.

До основних принципів належать такі:

^ загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні при родні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалі зації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

Ц^ розміри території великих економічних районів мають відпо відати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їхмоно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між; собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внут рішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками ви робництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;

Ч^ економічний район повинен являти собою виробничо-економіч ну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутріш німи виробничими зв 'явками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

^ на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структу рою:

-V- профиюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

-ф- галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також га лузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);

■ф" галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принциїту економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючого впливу його головного територіально-економічного центру. До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.