Спостереження та експеримент

Індукція пов'язана зі спостереженням і експериментом. Перш ніж робити узагальнюючий висновок про якийсь клас предметів, необхідно знати окремі предмети цього класу. Методами вивчення окремих предметів, часткових випадків, фактів є спостереження і експеримент.

Спостереження — це вивчення у тому вигляді, в якому вони відбуваються та існують насправді.Під час спостереження предмети вивчаються в їх природ­ному стані. Спостерігаючий не втручається у хід подій, не змінює процес їх перебігу. Так, під час слідчого огляду і в початковій його стадії усі об'єкти досліджуються у тому ви­гляді, в якому їх застає слідчий. Ніякі зміни в обстановці не робляться, речі з їхніх місць не зсуваються, до предметів, як правило, не доторкуються. Слідчий і особи, котрі з ним зна­ходяться, тільки уважно розглядають усі предмети, їхні озна­ки, стан і розташування.

Спостереження відрізняються від звичайного сприйман­ня. При простому сприйманні людина не ставить перед со­бою якоїсь мети, вона оглядає те, що діє на її органи чуття. Спостереження ж завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостерігаючи явище, ми маємо на увазі завдання знайти певні факти, зв'язки та відношення між ними.

Цілеспрямованість спостереження дає змогу виявити такі редмети, явища, факти, котрі можуть бути не помічені під час звичайного сприймання. Спостереження під час розслі­дування кримінальних справ зводяться головним чином до пошуків різноманітних предметів і слідів злочину. Нерідко слідчому доводиться шукати сліди злочину, навмисне замас­ковані або приховані злочинцем.

Експериментом називається умисний виклик або зміна якогось явища з метою його спостереження за найсприят­ливіших умов.В експерименті вивчається навмисно відтворене або зміне­не явище. Під час експериментального вивчення дослідник втручається у процес перебігу явища. Експеримент створює можливість вивчити явище за різноманітних умов, схожих на ті, в котрих воно відбувається при природному розвитку, і за умов, несхожих на природні. Експеримент розширює рам­ки спостереження, створює нові, зручніші умови для всебічного спостереження предмета або явища, дає змогу багаторазово повторювати дослід. Експеримент створює можливість увес­ти до складу умов досліду якусь нову обставину для того, Щоб простежити її вплив на явище, котре вивчається, ізолю­вати явище від побічного впливу, простежити дію уведеної обставини у найчистішому вигляді. Завдяки експерименту Можна виявити такі властивості в предметах, які в природ­них умовах виявити досить важко або зовсім неможливо.

Експеримент ніколи не ставиться наосліп. Експе­риментатор має знати, що досліджується і для чого, з якою метою ставиться експеримент. За допомогою експерименту здобувають знання про окремі явища, факти, котрі надалі можуть служити засновками в індуктивному умовиводі. Експерименти часто використовуються також і в судовому досл­ідженні. Слід тільки мати на увазі, що під час розслідування і розгляду судових справ не всякий факт може бути пере­віреним за допомогою експерименту.

Повна індукція

Повною індукцією називається умовивід, у якому загаль­ний висновок про клас предметів робиться на основі ви­вчення всіх предметів цього класу.

Приклад:

На місці скоєння злочину виявлено шість стріляних гільз. Експертизою встановлено:

Гільза № 1 відстріляна із пістолета ТТ зразка 1933 р. № 476.

Гільза № 2 відстріляна з того ж пістолета.

Гільза № 3 — теж.

Гільза № 4 — теж.

Гільза № 5 — теж.

Гільза № 6 — теж.

Отже, всі гільзи, виявлені на місці злочину, відстріляні з пістолета ТТ зразка 1933 р. № 476.

У вигляді схеми умови від повної індукції можна запи­сати так:

S₁ є Р

S₂ є Р

S₃ є P

S₄ є P

S₅ є P

S1, S2, S3, S4, S5 вичерпують клас предметів S.

Отже, всі S є P.

Повна індукція складається із засновків і висновку. Розрізняють засновки подвійного типу:

1. Засновки, у котрих Р ражені судження про окремі факти, їх у повній індукції ільки, скільки налічується предметів, що складають даний клас.

2. Один із засновків у повній індукції є судження, у котрому виражено знання про те, що перелічені предмети вичерпують собою клас досліджуваних предметів. У прак­тиці мислення цей засновок звичайно не висловлюється, а мається на думці.

Повна індукція дає висновки не ймовірні, а достовірні. У цьому важлива перевага повної індукції. Основою достовір­ності висновків є те, що засновки у повній індукції вичерпу­ють клас предметів. Повна індукція застосовна не завжди. Вона можлива лише в тих випадках, коли кількість предметів, що складає клас, невелика, чітко обмежена і всіх їх можна вивчити.

Неповна індукція.

Неповною індукцією називається умовивід, у якому за­гальний висновок виводиться із засновків, котрі не охоплю­ють усіх предметів класу.

У неповній індукції загального вис­новку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція називається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми «словлюємо узагальнюючий висновок, досліджується нами не повністю.

Приклад. Під час обшуку в гр-на Сидоренка було вилучено 60 шерстяних дамських кофточок. Сім кофточок мали етикетки фабрики "Червона нитка". На цій підставі було зроблено гаданий висновок про те, що "Всі кофточки, вилучені у Сидоренка, виготовлені фабрикою "Червона нитка".

У цьому умовиводі висновок про всі виявлені та вилучені кофточки зроблений на підставі знання частини вилучених кофточок

Особливість неповної індукції полягає в тому, що те, що нам відоме про частину предметів класу, ми поширюємо на увесь клас, на всі його предмети, у тому числі ті, котрі не були об'єк­том нашого спостереження. Ця властивість неповної індукції досить важлива для пізнання.

Як відомо, основна маса явищ має незчисленну кількість окремих екземплярів. Вивчити їх усіх практично неможли­во. Отже, узагальнюючого висновку про клас предметів у та­ких випадках ми можемо дійти на основі пізнання лише частини предметів класу. Неповна індукція і є тією формою умовиводу, в якій проходить наше мислення при пізнанні таких явищ.

Неповна індукція широко використовується в будь-якій галузі знання. Вона є неодмінною формою пізнання в судово­му дослідженні.

Розрізняють такі види неповної індукції: індукція че­рез простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.

Індукція через простий перелік

Індукція через простий перелік — це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не трапля­лося жодного, який би суперечив узагальненню.

Сутність індукції через простий перелік полягає в тому, що зі спостереження повторюваної ознаки в ряді однорідних фактів (предметів, явищ) при відсутності суперечливого цій повторюваності випадку робиться загальний висновок про належність даної ознаки усім предметам (фактам) цього роду.

Повна назва індукції цього виду — індукція через про­стий перелік, де не трапляється суперечного випадку (inductio per enumeration simplicem, ubi non reperi tuz instantia contradictoria); її називають також популярною індукцією.

Схематично індукція через простий перелік відбувається так. Спостерігаючи окремі одиничні предмети якогось роду помічаємо в одного, другого, третього і т. д однакові ознаки.Предмети, котрі не мають виділених ознак, у ході спостеження нам не трапились. На цій підставі робимо висновок про те що всі предмети даного роду мають ці ознаки.

Приклад:

Петренко не знав потерпілого.

Іваненко не знав потерпілого. Сидоренко не знав потерпілого.

Петренко, Іваненко, Сидоренко — свідки у справі.

Отже, всі свідки у справі не знали потерпілого.

 

Ще приклад:

Викрадені речі знайдені у Петренка.

Зна­ряддя злому (ломик) теж виявлено у Петренка.

Якщо на підставі цих двох фактів (судження про факти) буде зробле­но висновок про те, що цей злочин скоїв Петренко, то такий висновок є індукція через простий перелік.

Індукція через простий перелік значно розширює наші знання, вона має великий ступінь узагальнення. До висновку про цілий клас предметів ми можемо прийти на основі спос­тереження найнезначнішої кількості окремих екземплярів цього класу. Інколи узагальнюючий висновок висловлюєть­ся в результаті спостереження всього двох предметів. У цьо­му перевага даного виду індуктивних умовиводів. Але індукція через простий перелік не дає нам достовір­них висновків, її висновки тільки імовірні. Зумовлено це тим, що висновок в індукції через простий перелік виявляєть­ся мало обґрунтованим.

Індукція через простий перелік дає висновки різного сту­пеня ймовірності: від найменшої до найбільшої, і вважається найненадійнішим засобом умовиводу. Ступінь імо­вірності залежить від кількості вивчених фактів. Висновок, зроблений на основі спостереження досить малої кількості фактів, що потрапили першими, буде завжди мало ймовірним.

Навпаки, висновок, добутий унаслідок вивчення значної кількості випадків, буде більш імовірним. Тут діє принцип: щоб висновок мав більше ймовірності, необхідно розглянути якомога більшу кількість випадків.

Індукція через простий перелік широко використовується у судовому дослідженні. Але тут вона має деякі особливості, зумовлені специфікою пізнання під час розслідування і оозгляду кримінальних справ. Підставою для узагальнюючого висновку в індукції через простий перелік є відсутність суперечливого факту. Висновок розглядається доти, доки не трапиться суперечливий випадок. Але як тільки під час спостереження виявляєть­ся факт, який суперечить узагальненню, здобутий висновок стає неспроможним, хибним. Якщо ж суперечливий факт трап­ляється перед тим, як ми маємо намір зробити узагальнюю­чий висновок, але ще не зробили його, то він уже не може бути зроблений.

У судовому ж дослідженні узагальнюючий висновок за допомогою індукції через простий перелік може бути зроб­лений і в тому випадку, коли трапився факт, суперечливий узагальненню (висунутій версії). Наявність суперечливого факту ще не є підставою до того, щоб вважати висунуту вер­сію помилковою, а в тих випадках, коли версія ще не сформу­льована — підставою до того, щоб намічену версію не висува­ти. Зумовлено це тим, що при висуванні версії (узагальненні) слідчий (суддя) може не знати, що є суперечливим фактом, чи є він дійсно суперечливим узагальненню фактом, чи його версії здаються тільки суперечливими.

Суперечливий факт може мати різноманітну природу.

1. Факт може бути спеціально створений як суперечний.

2. Факт може лише на перший погляд видатися суперечливим, а насправді не бути таким.

3. Той чи інший факт, який сприймається як суперечливий для узагальнення, може виявитися нейтральним, тобто існуючим насправді, але не пов'язаним зі злочином і не бутиознакою злочинної події.

4. Факт може бути дійсно суперечливим узагальненню Яким є суперечливий факт у кожному конкретному випадку чи справді він суперечить узагальненню, чи суперечність вигадана, тимчасова, слідчий або суддя на початку судового д₀. слідження можуть і не знати.

Приклад.Під час розгляду справи про крадіжку грошей із торгової палатки були зібрані такі факти:

1) Факт крадіжки грошей.

2) Продавець палатки Л. бачила, як злочинець вибіг із палатки.

3) За ознаками, повідомленими Л., працівниками міліції було затримано гр-на Г.

4) Г. був упізнаний Л. як особа, що вибігла з палатки.

5) Свідок Б. засвідчив, що він бачив Г., котрий біг від палатки.

6) Свідки P., Я. і А., а також мати й брат підозрюваного Г. свідчили, що в момент скоєння злочину (о 10-й ранку) Г. перебував у квартирі Р.

7) Г. категорично заперечував свою участь у крадіжці і повідомив, що крадіжку грошей з палатки вчинив Ф.

8) Допитаний Ф. заявив, що крадіжку скоїв він, а не Г.

Останні два факти суперечили висновку про те, що кра­діжку вчинив Г., проте така версія була висунута. У ході подальшого розгляду справи було встановлено, що ці два факти були спеціально створені зацікавленими особами для того, щоб спрямувати слідство на хибний шлях.