Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ:  Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия ЭкологияТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву 
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Класс круглороті ( cyclostomata )Стр 1 из 4Следующая ⇒
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.Взагалі інтерес до іхтіофауни річок Закарпаття виник, мабуть, з тих пір, як стали скорочуватись запаси риб. 2. По іхтіофауні рік Закарпаття перші і найбільш повні відомості знаходили і В.Владикова (1926), який описав 45 видів риб, які зустрічаються в річках області і головні способи та знаряддя їх лову. 3.В.А Колюшев (1946) писав про промислові риби Закарпаття. В.І. Жадні (1950) вивчав життя прісноводних риб: поширення, живлення та розмноження. В.С Костомаров (1919- 1936) вивчав водойми Закарпаття і їх значення для рибоводства. П.Й Павлов (1980) створив першу монографічну працю про всіх риб, що населяють водойми України. Він і його співробітники та учні зібрали оригінальні матеріали з систематики, екології і морфології видів риб. Л.С.Берг (1949) досконало вивчав морфологію і систематику риб, які заселяли водойми СССР. Велику увагу звернув на підвиди різних видів риб. Під керівництвом академіка Л.А. Зінкевича і завдяки професорам А.Г.Баннікову, Н.А Гладкову, А.П Кузякіну, А.В. Міхеєву, С.П Каумову, Ф.П. Правдіну і Т.С. Рассу була створена енциклопедія 4 том частина 1 (1971), в якій описана велика кількість видів риб, які заселяють цілий світ, в тому числі і види, які водяться на Закарпатті. В ній описані деякі нюанси з екології цих риб. І.І. Колюшев (1949) склав визначник риб Закарпатської області. Е.А. Веселов (1977) склав посібник для вчителів по визначенню видів риб, які водяться, як в прісних так і в морських водоймах. О.П. Маркевич і І.І Короткий (1954) вивчав прісноводні риби УРСР. В.А. Мовчан (1953) займався питанням рибного господарства при комплексному використанні малих річок Української ССР. В.І. Помсарчук (1953) вивчав риб Закарпатської області. А.А.Протасов (1946) займався вивченням іхтіофауни річок Закарпатської області. Е.К. Власова (1954) вивчала риби Закарпатської області, описала 45 видів риб.
2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧКИ Уж.
Великий вплив на формування річкової системи має рельєф. Українські Карпати розташовані на головному вододілі, звідки річки стікають в Балтійське і Чорне моря. До басейну Балтійського моря належить басейн Вісли, який заходит в межі Українських Карпат верхів’ям річки Сян. До басейну Чорного Моря відносяться басейн Дністра і Дунаю. Головні притоки Дунаю – Тиса Прут, Сирет. Взагалі вся річкова система Закарпатської області належить до Басейну річки Тиси.
Річка Уж починається біля Підніжжя Вододільного хребта на 5 км східніше Ужоцького перевалу, має два витоки (Уж і Ужок), які беруть початок відповідно на висотах 1250 і 100 м н. р. м. Протікаючи паралельно до державного кордону, нижче міста Ужгорода, вона перетинає його і незабаром на території Словаччини впадає в річку Лаборець – праву притоку Латориці (яка в свою чергу вливається в р. Бо дрог, а остання на території Угорщини – в Тису). Загальна довжина р. Уж 133 км, а площа водозбору 2750 кв. км (в межах України – 107 км і 2010 кв. км). По своїм гідрологічним особливостям річка Уж, як і всі річки області діляться на три частини. Верхня – типово гірська на висоті 450-500м і вище, середня, на висоті 250-500 м і нижня 90-250 м над рівнем моря. В гірській частині річки долина вузька або зовсім відсутня, особливо в містах, де річка прорізає корінні породи Полонинського і Вулканічного хребтів. Ширина русла верхньої течії річки від 2 до 5-10 м. Глибина від декількох сантиметрів до 1 м. Швидкість течії від 0,5 до 50 м/сек., в залежності від кута нахилу. В середній течії русло розширюється до 15 – 20 м, відповідно збільшується і глибина. Швидкість течії сповільнюється до 2 м/сек. І менше (р. Уж в районі перечила). В місцях де річка виходить не рівнину, (нижче міста Ужгорода), швидкість течії зменшується до 0,4 м/сек. Русло розширюється до 30-50 м. Глибина збільшується до 3 м і більше, утворюючи невеликі ями. Структура дна: в верхній течії – дно кам’янисте, або вкрите крупною галькою. Русло часто загромаджене крупними валунами. В середній течії перекати чергуються з плесами. В нижній течії дно кам’янисте. На протязі року рівень води різко змінюється під час весняних і осінніх паводків і також після дощу. Вода може підніматися на 2-3 м. Крига утворюється не раніше грудня і тримається біля берега не довше 30-40 днів. Повністю річка замерзає під час сильних морозів, але на сильній течії майже не вкривається крига, при цьому вона утворюється на дні на камінні. Рослинність розвинута досить слабо. Це в основному мохи (Fatinalis, Hydrohypnum, Scoponia і інші), водорості (Hydrurus, Ulotrix, Spirohira, Nosrok і інші). Зустрічаються зарості осоки (Carex sp.) вербняки і топольники.
3. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИКА.
Для написання курсової роботи послужили особисті спостереження за рибами річки Уж, а також матеріали зібрані в наслідку аналізу літературних даних. Основна увага зверталась на виявлення видового складу риб річки Уж. Вивчення іхтіофауни проводили відловом риб, який здійснювали за допомогою вудилищ, спінінгів, банок і гачків. Для відлову риб вудилищами використовували телескопічні вудилища довжиною 3-4 м; волосінь діаметром 0,16-0,20 мм, гачки №4; грузила-дробінки і поплавки з пінопласту і гусиного пера. При лові на вудилище з гусиним пером, грузила не ставились для того, щоб відловлювати риб в верхніх шарах води. При цьому використовувались насадки: кімнатні і сірі м’ясні мухи, коники, гусінь, личинки одноденок і веснянок, дощові черв’яки. Цим методом відловлювали яльця, головня, жереха, верховодку, бистрянку. При лові на вудилище з пінопластовим поплавком грузила ставились для того, щоб відловлювати з середніх і нижніх шарів води. При цьому використовувались насадки: дощові черв’яки, мамалига, плоди вишні, мальок риб. Цим методом ловились марена, піскар, головень, підуст. Для відлову риб спінінгом використовували телескопічний спінінг довжиною 2,5 м, волосінь діаметром 0,20-0,30 мм, гачки № 4-6; донні грузила вагою 15-20 г і дзвіночок у якості сигналізатора. Цим методом відлов проводили біля самого дна. Насадки: дощові черв’яки, плоди вишні, мамалига і живець. Живець насаджували на два гачки: один за губи, інший – за хвіст. Відловлювали цим методом головня, окуня, йоржа, марену, підуста. Відлов проводили також сачком, для того щоб зловити голянів і гальців, які на ввудочку майже не ловляться. Спійману рибу фіксували в 4 % формаліні. Велику допомогу у визначенні риб нам надали визначники: І.І. Колюшев /1949/, Е.А. Веселов /1977/. В курсовій були використані фотографії О. Štěpánek і B. Istvan.
4.ОГЛЯД ІХТІОФАУНИ РІЧКИ УЖ.
Згідно даних Е.К.Власової (1948-1954) в водоймах Закарпатської області водиться 45 видів риб, які відносяться до 11 родин. Згідно тих же даних в р. Уж водяться наступні види риб (табл.1).
Вид |
Течія річки Уж | |||||||
| Українська назва | Латинська назва | ||||||||
| 1. | Мінога угорська | Lampetra danphordi | Верхня, середня | ||||||
| 2. | Стерлядь | Acipenser ruthenus | середня | ||||||
| 3. | Форель струмкова | Salmo trutta L. morpha fario | верхня | ||||||
| 4. | Харіус | Thymallus thymallus | верхня | ||||||
| 5. | Щука | Esox lucius | нижня | ||||||
| 6. | Ялець | Leuciscus leuciscus | середня | ||||||
| 7. | Головень | Leuciscus cephalus | середня | ||||||
| 8. | Голян | Phoxinus phoxinus | верхня, середня, нижня | ||||||
| 9. | Плітка | Rutilus rutilus | нижня | ||||||
| 10. | Червонопірка | Scardinius erythrophtalmus | нижня | ||||||
| 11. | Жерех | Aspius aspius | нижня | ||||||
| 12. | Верховодка | Alburnus alburnus | середня, нижня | ||||||
| 13. | Бистрянка | Alburnoides bipunctatus | верхня, середня, нижня | ||||||
| 14. | Лящ | Abramis brama | нижня | ||||||
| 15. | Білоглазка | A. sapa | нижня | ||||||
| 16. | Густера | Blicca bioerkha | нижня | ||||||
| 17. | Рибець | Vimba vimba | середня | ||||||
| 18. | Чехонь | Pelecus cultratus | середня, нижня | ||||||
| 19. | Лин | Tinca tinca | нижня | ||||||
| 20. | Підуст | Chondrostoma nasus | середня, нижня | ||||||
| 21. | Вусач (марена) | Barbus barbus | середня, нижня | ||||||
| 22. | Марена карпатська | B. meridionalis petenyi | середня, нижня | ||||||
| 23. | Піскар | Gobio gobio | середня, нижня | ||||||
| 24. | Гірчак | Rodeus sericeus amarus | середня, нижня | ||||||
| 25. | Карась | Carassius carassius | нижня | ||||||
| 26. | Сазан | Cyprinus carpio | нижня | ||||||
| 27. | Слиж | Nemachilus barbatulus | верхня, середня, нижня | ||||||
| 28. | Щипівка | Cobitis taenia | нижня | ||||||
| 29. | Щ. гірська | C. montana | середня | ||||||
| 30. | В’юн | Misgurnus fassilis | нижня | ||||||
| 31. | Сом | Silurus glanis | нижня | ||||||
| 32. | Минь | Lota lota | верхня, середня, нижня | ||||||
| 33. | Окунь | Perca fluviatilis | нижня | ||||||
| 34. | Судак | Lucioperca lucioperca | нижня | ||||||
| 35. | Йорж | Acerina ceruna | нижня | ||||||
| 36. | Й. смугастий | A. sehraetser | нижня | ||||||
| 37. | Чіп великий | Aspro zingel | нижня | ||||||
| 38. | Чіп малий | A. streber | середня | ||||||
| 39. | Бичок | Cottus gobio | середня, нижня | ||||||
| 40. | Барвистоногий бабець - головач | C. poecilopus | верхня, середня | ||||||
Родина окуневі (Pereidae)
|
|
Риби цієї родини характеризуються наявністю двох спинних плавців, передні з яких складаються з двох колючих променів. Другий спинний плавець має переважно м'які промені й кілька колючих. Черевніплавцірозташовуютьсяпідгрудними.Тілопокритедрібної,міцносидячоюлускоюіззазубренимикраями.
ОКУНЬ – Perca fluviatilis (Linne). Тіло окуня довгасте, помірковано стисле з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краї якої мають шипики. Луска є й на щоках. Рот широкий, на кістках ротової порожнини є кілька рядів щетинковидних зубів. Назадньому краї зябрових кришок розташовані гострі шипи. Черевні плавці також мають колючі промені. Бічна лінія повна.
Колір тіла зеленувато-жовтий з темними поперечними смугами. Спина темно-зелена, черево біле. Колючий спинний плавець блакитнувато-червоного кольору із чорною плямою на перетинці між двома останніми променями. М'який спинний плавець зеленувато-жовтий. Грудні плавці жовто-червоні, черевні, анальний і хвостовий - яскраво-червоні..
Тримається окунь біля берегів, що поросли кущами, на невеликому плині або в затоках, старицях, а також поблизу всіляких споруджень(палі, мости й т. п.) у руслі ріки. Його зграйки, що складаються переважно з особин близьких розмірів, ведуть відносно осілий спосіб життя. Більші особини тримаються поодинці.
Окуні харчуються різноманітною їжею. Вони полюють на бичків, густеру, плотву, уклею, верховодку, щипівку, поїдають річкових раків, жаб, молюсків, п'явок, личинок комах.
Перед розмноженням зграї окуня укрупнюються. Для зимівлі вони йдуть на більш глибокі місця, продовжуючи зберігати зграйність.
ЙОРЖ СМУГАСТИЙ - Acerina sehraetser (Linne).
Тіло стисло з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краю якої мають зубчики. Голова непокрита лускою. Бічна лінія повна. Рот невеликий, висувний. Очі більші. Спинний плавець один, що злився із двох. Його передня частина, що злегка піднімається надзадньою, складається з колючих променів, задня-зм'яких. Колючі промені є також у черевному й анальному плавцях.
|
|
Йорж веде придонний спосіб життя. Він тримається у відносно глибоких місцях з піщаним або трохи замуленим дном як в озерах, так і у ріках, де уникає ділянок із сильним плином.
Статевозрілим стає на другому-третьому місяці життя. Нереститься при температурі води 5-16 ºС на твердих піщаних ґрунтах серед рослинності, на глибинах до 1,5м. Росте йорж відносно повільно. Харчується йорж донними організмами, личинками й лялечками комах, хробаками, дрібними рачками, водяні ослики й інші.
ЧІП ВЕЛИКИЙ – Aspro zingel (Linne).
Тіло веретеноподібне і трохи стиснуте. Забарвлення жовтувато-сіре з темними плямками і чотирма більш або менш вираженими поперечно-косими смугами. Луска дрібна, щільна. Груди голі. Довжина до 45 см, маса до 1 кг.
Заселяє нижню і середню течію річки Улюблені місця – глибокі ями. Кількість його невелика. Екземпляр добутий в Ужі 15 червня 1950 р., (Власова), мав довжину тіла 22 см, шлунок був заповнений рибними залишками.
ЧІП МАЛИЙ - A. streber (Siebold).
Відрізняється від великого чопа більш довгим хвостовим стеблом, меншою довжиною (до 18 см), наявністю 5 косих темних смуг на тілі і голою передньою частиною черева.
Заселяє середню течію річки, заміняючи попередній вид по течії.
Родина бичкові (Cottidae)
БИЧОК ПІДКАМЕНЩИК - Cottus gobio (Linne).
Невеликі (до 10 см) рибки з голим веретеноподібним тілом і великою стиснутою головою. Кістки зябрової кришки з шипами. Шкіра слизиста, забарвлення тіла сірувато-буре з чотирма темними широкими поперечними смугами, що охоплюють спину і боки.
Розповсюджені в нижній і середній течії річки.
БИЧОК СЕРЕДНІЙ – Cottus poecilopus (Neckel).
Відрізняється від Cottus gobio більш довгими черевними плавцями, на яких знаходяться 5-15 темних поперечних смуг.
Населяє верхню течію річки, гірські струмки. Служить основною їжею для форелі. Довжина тіла коливається від 9,5 до 11,5 см.
Родина Щукові (Esocidae)
ЩУКА – Esox lucius.
Щука має подовжене стріловидне тіло, більшу й довгу голову із сильно витягнутим рилом і широкою пащею. Обидві щелепи виступають далеко вперед, причому нижня щелепа довша верхньої. Є іклоподібні зуби. За допомогою зубів щука лише втримує здобич, але не пережовує її - вона проковтує її цілком. Зуби в щуки непостійні. Вони випадають і замінюються новими, причому випадають не всі відразу, а поступово; відслуживши певний строк зуб випадає, а поруч з'являється інший. Очі в щуки розташовані на верхній частині голови, що дозволяє їй оглядати великий простір, не повертаючи голови. Спинний плавець далеко відсунутий назад і розташовується над анальним. Тіло покрите дрібною лускою, що заходить на щоки й зяброві кришки.
Забарвлення тіла щуки піддається значним змінам. Звичайно спина чорного кольору, збоку світліше, а черевна частина біла із сірими плямами. Збоку щуки засіяні невеликими білувато-жовтими й темними плямами; зливаючись, вони утворять різної ширини смужки. У глибоких водоймах забарвлення щуки темніше, ніж у мілких, зарослих водяними рослинами. Її молодь у порівнянні зі старими особинами забарвлена в більш світлі тони. Спинний, анальний і хвостовий плавці жовтувато-сірі з більшою кількістю темних плям. Грудні й черевні плавці жовтувато-червоні.
|
|
Щука тримається в різних місцях водойми. У річках щука живе як серед прибережних заростей, так й у більш глибоких місцях. Останнє властиво більшим особинам.
Щука веде переважно осілий спосіб життя. Однак вона може полювати не тільки підстерігаючи здобич, але й активно шукати її, для чого періодично пересувається по певній території.
Частіше риба може стояти на тому самому місці нерухомо, тільки злегка рухаючи спинним і хвостовим плавцями. З появою жертви вона робить три-чотири різких зустрічних до жертви рухи, а іноді й кидок за жертвою, після чого знову повертається на старе місце. У зв'язку з таким способом життя в нагульний період її скупчень не спостерігається. У жовтні - листопаді щука відходить від берегів на глибини. У міру охолодження води від берегів відходять й інші риби. Щука пересувається за ними, не припиняючи харчування. У результаті цього в глибоких ямах виникають її зграї, які зберігаються протягом всієї зими.
Ще під кригою (у березні - квітні) щука починає підходити до берегів на мілководні ділянки, заплави, у затоки, балки, де є місця, придатні для нересту. Починає вона нереститися при температурі води близько 4-6°, найбільше інтенсивно нереститься при температурі 7-13°. На місцях нересту щуки дно, як правило, тверде, покрито невеликими заростями торішньої, а іноді й нової трав'янистої рослинності, часто засіяно листами, гілками, стеблами торішніх рослин. Нерест її відбувається як у стоячій воді, так і на слабкому плині.
Глибина на нерестовищах щуки не перевищує 0,3-1,2 м.
Звичайно вона нереститься на самих дрібних, тільки що залитих прибережних ділянках заплави, глибина яких іноді не більше 5 см.
У міру підвищення рівня паводкових вод щука відкладає ікру на нових мілких ділянках.
Нереститься щука групами. До складу груп входить самка й два-п'ять і більше самців. Ікрометання відбувається бурхливо. Під час нересту чутні сплески води. При цьому в риб добре видні над водою спини й спинні плавці. Під час ікрометання щуки гублять усяку обережність, плаваючи майже біля ніг людей, що стоять у воді. Нерест відбувається з однаковою інтенсивністю протягом цілої доби, якщо немає вітру й температура води не перевищує 15-16°.
У вітряну погоду нерест спостерігається лише в місцях, захищених від сильних хвиль. Самки, відкидавши ікру, відразу ж ідуть у більше глибокі місця, а самці частіше залишаються на нерестовищах. Відпливши трохи вбік від самки, що йде, вони приєднуються до інших груп риб, що нерестяться. Тому на нерестовищах спостерігається деяка перевага самців над самками. Самці щуки вперше можуть брати участь у розмноженні вже в однорічному віці. Основна їхня маса дозріває у віці двох років. Самки дозрівають у двох-трирічному віці. Плодючість щуки залежить від її розмірів. Так, у щуки при довжині тіла 25 см і вазі 155 г виявлено 1,6 тис. ікринок, а в самки довжиною тіла 91 см і вагою 10 кг - 197 тис. ікринок.
Викидані ікринки спочатку приклеюються до рослин, однак через кілька годин після запліднення їхня клейкість втрачається, і вони вільно лежать на дні серед кущів і різних залишків рослин. У результаті цього ікринки добре захищені від поїдання їх хижаками. Цьому ж сприяє й забарвлення ікринок - вона подібна з кольором торішньої рослинності. Застряглі серед кущів, залишків рослин і коренів, ікринки в меншій мірі піддаються замуленню, ніж ті, які попадають на ділянки, позбавлені рослинності. Ікрометання серед рослинності сприяє також і тому, що личинки на якийсь час "підвішуються" на рослини й проходять так названу стадію спокою, а пізніше вони тут ховаються. До того ж у цих місцях рясно розвивається дрібний рачковий планктон, що служить їжею для молоді щуки.
Нерестовища щуки відвідують багато видів риб - густера, окунь, плотва, йорж й інші. Вони поїдають викидану ікру щуки, що несприятливо позначається на чисельному відтворенні її потомства.
Ікра в щуки велика - до 2,5 - 3 мм у діаметрі. Розвиток зародків триває довго: залежно від температури води він триває протягом 1,5 - 2 тижнів. Вийшовши з ікри личинки мають жовтковий мішок, довжина їх не менше 6-7 мм. До розсмоктування жовткового мішка вони ховаються серед заростей. Личинки й мальки тримаються біля дна. Після розсмоктування жовткового мішка щурята харчуються тваринними організмами, що живуть у воді, - рачками, мотилем. Приблизно через місяць після народження вони починають поїдати рибу. У перші роки життя самці й самки щуки ростуть однаково, а в наступні - самки ростуть швидше самців.
Родина сомові (Siluridae)
Із трьох видів сомів, що зустрічаються в територіальних водах Радянського Союзу, у водоймах України живе тільки один - сом звичайний.
СОМ – Silurus granis (Linne).
Тіло сома подовжене, без луски, покрите слиззю. Голова більша, сильно сплющена, непомітно переходить у короткий тулуб. Хвіст сильно звужений з боків, значно довший тулуба. Рот широкий, з м'ясистими губами. Нижня щелепа трохи висунута вперед. На ній, як і на деяких інших костях ротового апарата, розташовані численні низькі конусоподібні зуби, вершини яких загнуті назад. Ока порівняно невеликі, розташовані трохи вище й позаду від кутів рота. На голові чітко виділяються дві пари ніздрів, що мають вид двох трубочок, загнутих уперед. На верхній щелепі перебуває одна пара довгих вусів, що доходять до кінця грудних плавців. На нижній щелепі є дві пари коротких вусиків, причому задні трохи коротше передніх. Довгі вусики верхньої щелепи дуже рухливі. Вусики нижньої щелепи менш рухливі. Тулуб коротке, майже округле. На спині, ближче до голови, розташований короткий спинний плавець. У його початку є товстий промінь, зазубрений у старих особин. Грудні й черевні плавці короткі. Анальний плавець дуже довгий, зливається із закругленим хвостовим плавником.
Тіло сома жовтувато-зеленого кольору, спина темна, з боків тіла є плями неправильної форми. Нижня частина тіла біла або сіра. Молоді особини пофарбовані яскравіше старших. Плавці темні, грудні й черевні плавці мають жовтувату смужку посередині.
Самці мають більше строкате фарбування, чим самки. У період розмноження або напередодні його самку можна легко відрізнити від самців по більше повному черевцю й будові анального отвору.
Сом - мешканець глибоких ямних ділянок водойми. Зустрічаючись в озерах і ставках, він все-таки віддає перевагу річковим руслам. Йому властивий осілий спосіб життя, в одному місці він може жити по декілька років. Тільки навесні, під час повіддя, сом виходить на більше дрібними, залитими паводковими водами ділянки заплави. В уподобаному притулку він живе все літо, на зиму залягає в більше глибокі ями. Літні притулки сома варто шукати в підмитих берегів, у вибоях, під коріннями дерев, поблизу зруйнованих гребель і т.п. Тут він воліє перебувати весь день. Після заходу сонця сом виходить на полювання й продовжує її протягом ночі до світанку. Зі сходом сонця він повертається в уподобане місце. Перед заходом сонця, а також перед грозою сом може виходити із притулку на перекати, що примикають до ям.
Сом веде одиночний спосіб життя. Невеликі скупчення його спостерігаються лише в зимових ямах й у період розмноження, коли виробники виходять із постійних місць свого перебування на мілководні ділянки водойм, якщо паводок низький, або ж у заплаву - при високих паводках.
Нереститься сом у прибережних ділянках водойм серед заростей рослин, а також у заплавах рік у період паводка, відкладаючи ікру на підмитих корінь верби, верби, очерету й інших рослин. У водоймищах він може відкладати ікру на штучні гнізда, виготовлені, як відомо, з корінь верби, осокора, пирію, а іноді зі старої соломи й виставлені для нересту інших риб. За допомогою таких гнізд його неважко розводити в ставкових господарствах. У природі перед нерестом виробники сома також улаштовують примітивні гнізда. Нерестяться соми в досвітні годинники при температурі води 16-28е (у травні - червні) на глибинах до 2,5 м. Ікра сома відразу ж після запліднення стає клеєнням, обволікається пухким шаром слизу, виділюваної ікринками. Тому кладки ікри сома по зовнішньому вигляді дуже подібні із кладкою ікри жаби й відрізняються від них тільки кольором: у сома вона світліше. Плідність самок сома зі збільшенням їхніх розмірів збільшується. Наприклад, у самок довжиною 68-237 см кількість ікринок коливалося від 11,8 тис. до 1380 тис. штук. Ікру сом відкладає за один прийом. Окремі особини сома нерестяться вже у віці трьох років. Основна ж маса його виробників бере участь у розмноженні в більше старшому віці.
Росте сом досить швидко, особливо на першому році життя. Під кінець року його довжина може перевищувати 30 див. У наступні роки темп росту сома трохи сповільнюється. Сом - найбільш великий хижак серед риб прісноводних водойм. До хижого способу життя він переходить рано. Личинки в перші дні життя харчуються за рахунок жовткового мішка. На сьомий-восьмий день личинки майже повністю вичерпують запаси жовткового мішка й починають полювати на водяних клопів і планктонних рачків. Мальки сома при довжині тіла 3-5 см поїдають ікру й личинок верховодки, мальків бичків. Пізніше вони полюють на дорослих бичків, в'юнів і молодь інших риб, їдять п'явок і личинок комах. Дворічні й старші особини харчуються різними рибками, у більшості випадків малоцінними в промисловому відношенні (йоржі, бички, плотва, червоноперка, густера, й ін.), а також раками, жабами. Під час нерестового ходу риб сом може полювати за ними. Наприклад, у травні під час нерестового ходу дунайського оселедця найбільш великі соми харчувалися винятково нею.
Навесні, перед нерестом, сом підходить у прибережну частину водойми й навіть у заплави рік, де посилено годується, припиняючи харчування на час нересту й відновляючи його незабаром після розмноження. До кінця серпня - початку вересня він інтенсивно годується, а з настанням осінніх холодів припиняє харчування, що триває в нього до початку весняного паводка.
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.Взагалі інтерес до іхтіофауни річок Закарпаття виник, мабуть, з тих пір, як стали скорочуватись запаси риб.
2. По іхтіофауні рік Закарпаття перші і найбільш повні відомості знаходили і В.Владикова (1926), який описав 45 видів риб, які зустрічаються в річках області і головні способи та знаряддя їх лову.
3.В.А Колюшев (1946) писав про промислові риби Закарпаття.
В.І. Жадні (1950) вивчав життя прісноводних риб: поширення, живлення та розмноження.
В.С Костомаров (1919- 1936) вивчав водойми Закарпаття і їх значення для рибоводства.
П.Й Павлов (1980) створив першу монографічну працю про всіх риб, що населяють водойми України. Він і його співробітники та учні зібрали оригінальні матеріали з систематики, екології і морфології видів риб.
Л.С.Берг (1949) досконало вивчав морфологію і систематику риб, які заселяли водойми СССР. Велику увагу звернув на підвиди різних видів риб.
Під керівництвом академіка Л.А. Зінкевича і завдяки професорам А.Г.Баннікову, Н.А Гладкову, А.П Кузякіну, А.В. Міхеєву, С.П Каумову, Ф.П. Правдіну і Т.С. Рассу була створена енциклопедія 4 том частина 1 (1971), в якій описана велика кількість видів риб, які заселяють цілий світ, в тому числі і види, які водяться на Закарпатті. В ній описані деякі нюанси з екології цих риб.
І.І. Колюшев (1949) склав визначник риб Закарпатської області.
Е.А. Веселов (1977) склав посібник для вчителів по визначенню видів риб, які водяться, як в прісних так і в морських водоймах.
О.П. Маркевич і І.І Короткий (1954) вивчав прісноводні риби УРСР.
В.А. Мовчан (1953) займався питанням рибного господарства при комплексному використанні малих річок Української ССР.
В.І. Помсарчук (1953) вивчав риб Закарпатської області.
А.А.Протасов (1946) займався вивченням іхтіофауни річок Закарпатської області.
Е.К. Власова (1954) вивчала риби Закарпатської області, описала 45 видів риб.
2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧКИ Уж.
Великий вплив на формування річкової системи має рельєф. Українські Карпати розташовані на головному вододілі, звідки річки стікають в Балтійське і Чорне моря. До басейну Балтійського моря належить басейн Вісли, який заходит в межі Українських Карпат верхів’ям річки Сян. До басейну Чорного Моря відносяться басейн Дністра і Дунаю. Головні притоки Дунаю – Тиса Прут, Сирет. Взагалі вся річкова система Закарпатської області належить до Басейну річки Тиси.
Річка Уж починається біля Підніжжя Вододільного хребта на 5 км східніше Ужоцького перевалу, має два витоки (Уж і Ужок), які беруть початок відповідно на висотах 1250 і 100 м н. р. м. Протікаючи паралельно до державного кордону, нижче міста Ужгорода, вона перетинає його і незабаром на території Словаччини впадає в річку Лаборець – праву притоку Латориці (яка в свою чергу вливається в р. Бо дрог, а остання на території Угорщини – в Тису). Загальна довжина р. Уж 133 км, а площа водозбору 2750 кв. км (в межах України – 107 км і 2010 кв. км).
По своїм гідрологічним особливостям річка Уж, як і всі річки області діляться на три частини. Верхня – типово гірська на висоті 450-500м і вище, середня, на висоті 250-500 м і нижня 90-250 м над рівнем моря.
В гірській частині річки долина вузька або зовсім відсутня, особливо в містах, де річка прорізає корінні породи Полонинського і Вулканічного хребтів. Ширина русла верхньої течії річки від 2 до 5-10 м. Глибина від декількох сантиметрів до 1 м. Швидкість течії від 0,5 до 50 м/сек., в залежності від кута нахилу. В середній течії русло розширюється до 15 – 20 м, відповідно збільшується і глибина. Швидкість течії сповільнюється до 2 м/сек. І менше (р. Уж в районі перечила). В місцях де річка виходить не рівнину, (нижче міста Ужгорода), швидкість течії зменшується до 0,4 м/сек. Русло розширюється до 30-50 м. Глибина збільшується до 3 м і більше, утворюючи невеликі ями.
Структура дна: в верхній течії – дно кам’янисте, або вкрите крупною галькою. Русло часто загромаджене крупними валунами. В середній течії перекати чергуються з плесами. В нижній течії дно кам’янисте.
На протязі року рівень води різко змінюється під час весняних і осінніх паводків і також після дощу. Вода може підніматися на 2-3 м. Крига утворюється не раніше грудня і тримається біля берега не довше 30-40 днів. Повністю річка замерзає під час сильних морозів, але на сильній течії майже не вкривається крига, при цьому вона утворюється на дні на камінні.
Рослинність розвинута досить слабо. Це в основному мохи (Fatinalis, Hydrohypnum, Scoponia і інші), водорості (Hydrurus, Ulotrix, Spirohira, Nosrok і інші). Зустрічаються зарості осоки (Carex sp.) вербняки і топольники.
3. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИКА.
Для написання курсової роботи послужили особисті спостереження за рибами річки Уж, а також матеріали зібрані в наслідку аналізу літературних даних. Основна увага зверталась на виявлення видового складу риб річки Уж. Вивчення іхтіофауни проводили відловом риб, який здійснювали за допомогою вудилищ, спінінгів, банок і гачків.
Для відлову риб вудилищами використовували телескопічні вудилища довжиною 3-4 м; волосінь діаметром 0,16-0,20 мм, гачки №4; грузила-дробінки і поплавки з пінопласту і гусиного пера.
При лові на вудилище з гусиним пером, грузила не ставились для того, щоб відловлювати риб в верхніх шарах води. При цьому використовувались насадки: кімнатні і сірі м’ясні мухи, коники, гусінь, личинки одноденок і веснянок, дощові черв’яки. Цим методом відловлювали яльця, головня, жереха, верховодку, бистрянку.
При лові на вудилище з пінопластовим поплавком грузила ставились для того, щоб відловлювати з середніх і нижніх шарів води. При цьому використовувались насадки: дощові черв’яки, мамалига, плоди вишні, мальок риб. Цим методом ловились марена, піскар, головень, підуст.
Для відлову риб спінінгом використовували телескопічний спінінг довжиною 2,5 м, волосінь діаметром 0,20-0,30 мм, гачки № 4-6; донні грузила вагою 15-20 г і дзвіночок у якості сигналізатора. Цим методом відлов проводили біля самого дна. Насадки: дощові черв’яки, плоди вишні, мамалига і живець. Живець насаджували на два гачки: один за губи, інший – за хвіст. Відловлювали цим методом головня, окуня, йоржа, марену, підуста.
Відлов проводили також сачком, для того щоб зловити голянів і гальців, які на ввудочку майже не ловляться.
Спійману рибу фіксували в 4 % формаліні.
Велику допомогу у визначенні риб нам надали визначники: І.І. Колюшев /1949/, Е.А. Веселов /1977/. В курсовій були використані фотографії О. Štěpánek і B. Istvan.
4.ОГЛЯД ІХТІОФАУНИ РІЧКИ УЖ.
Згідно даних Е.К.Власової (1948-1954) в водоймах Закарпатської області водиться 45 видів риб, які відносяться до 11 родин. Згідно тих же даних в р. Уж водяться наступні види риб (табл.1).
|
№ | ||
Вид
Течія річки Уж
КЛАСС КРУГЛОРОТІ (Cyclostomata)
