Характеристика законодавства Директорії УНР

1. Джерела права. 2. Законодавчий процес. 3. Консти­туційне право. 4. Цивільне і карне право.

У несприятливих умовах постійних переїздів та фрон­тових боїв Директорія УНР не мала можливості для по­вноцінної законотворчості. Джерелами права для "дру­гої" УНР стали закони російських урядів, ЦР, гетьмана і навіть радянської влади. Одні закони діяли в повному обсязі, інші з доповненнями, змінами, частковим або повним скасуванням окремих статей та положень. Зако­нодавчий процес регламентувався Законом "Про поря­док внесення і затвердження законів в УНР" від 14 лю­того 1919 року. Законопроект мав проходити такі стадії: міністерство — голова уряду — Рада Народних Міністрів — Державна канцелярія — Директорія. Про­те до кінця існування УНР в державі так і не визначено конкретних суб'єктів законодавчої ініціативи.

У галузі конституційного права Директорія відно­вила чинність більшості конституційних законів ЦР -про національно-персональну автономію, громадянство, мову тощо. Але Конституцію 29 квітня 1918 р. не впро­вадила в дію і намагалася виробити власну. Проект її підготували лише на кінець жовтня 1920 р. Держава за формою правління ставала президентсько-парламентсь­кою республікою з Головою Держави і Державною На­родною Радою на чолі. Окрім того, ухвалено закони про гарантії прав і свобод громадян в УНР, про реєстрацію населення, про форму влади та тимчасовий державний устрій УНР.

У цивільному та кримінальному праві використо­вувалися переважно закони царського уряду ("Звід за­конів" т. 10 та т. 15; "Кримінальне уложення 1903 р.", Військовий карний статут). Доповненнями до них слу­гували закони Директорії про боротьбу зі спекуляцією, про ліси, про землю. В УНР скасовувалася приватна власність на землю. Серед кримінальних покарань пе­реважали страта, в'язниця, каторга, конфіскації, штра­фи. До цього варто додати, що закони "другої" УНР май­же не діяли або діяли тимчасово, з огляду на загальну анар­хію та нестабільність, які опанували Україну в 1919 — 1920рр.

Ключові поняття законодавство, законотворчість, галузь права, конституція.

Державний устрій ЗУНР

1. Проголошення ЗУНР. 2. Вищі органи державної влади. 3. Місцеве управління. 4. Судова та правоохорон­на система.

У дні розпаду Австро-Угорської монархії створена у жовтні 1918 р. у Львові Українська Національна Рада 1 листопада 1918р. проголосила утворення в Галичині та на Буковині української держави. 13 листопада вона дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Вища законодавча влада в державі належала Ук­раїнській Національній Раді, яка одна мала право ухвалю­вати закони. Очолював її президент (фактично спікер — голова парламенту). Рада формувала колегіальний орган влади — Виділ з 9 чоловік, що виконував функції глави держави. У майбутньому передбачалося скликання од­нопалатного Сейму з 226 послів, обраних за національ­но-пропорційною системою, при загальному, рівному, прямому та таємному голосуванні, з 21 року.

Рада формувала уряд — Державний Секретаріат з 14 секретарств (міністрів) на чолі з прем'єром. Місцеви­ми органами влади стали: в повітах — повітові коміса­ри, призначені держсекретарем внутрішніх справ, та обрані прибічні ради; у селах та містах — громадські і міські комісари теж з обраними прибічними радами. Комісари стали представниками державної влади на місцях з необмеженими повноваженнями.

Реформовано також і судову систему. ЗУНР розділе­но на 130 судових повітів та 12 судових округів. Окружні і повітові суди стали першою інстанцією. Другою став Вищий суд у Львові, а третьою — Найвищий державний суд. До їхнього обрання відповідні інстанції називалися Окремими судовими сенатами другої та третьої інстанції. Охорону громадянського порядку забезпечувала на­родна міліція та створений 6 листопада 1918 р. Корпус української державної жандармерії. Його очолювала Команда на чолі з головним комендантом, на місцях діяли окружні та повітові команди, очолювані теж ко­мендантами, г

Окрім того, в правоохоронній системі ЗУНР повноці­нно функціонували прокуратура, адвокатура і нотаріат.

Ключові поняття ЗУНР, Українська Національна Рада, президент, Державний секретаріат, сейм, комісари, комен­данти, міліція, судовий сенат.

Історико-державні події 1 листопада 1918 р. — проголошення Української держави в Західній Україні (ЗУНР).

Правова система ЗУНР

1. Законотворчість в ЗУНР. 2. Конституційне пра­во. 3. Земельне право. 4. Цивільне та карне право.

Законотворчий процес у ЗУНР був покладений на Українську Національну Раду, яка видавала статути, відозви, прокламації і закони. В умовах польської агресії законодавча діяльність Ради гальмувалася військовими діями та переїздами урядових установ. Конституцій­ними актами ЗУНР стали:

— "Тимчасовий основний закон" 13 листопада 1918р. — складався з 5 артикулів (статей), які визначали назву держави, й" територію, суверенітет, представницькі орга­ни влади,герб і прапор;

— Законом "Про Виділ Української Ради" 4 січня 1919р. утворено колегіальний орган влади в державі з 9 чоловік на чолі з президентом УНРади;

— Закон "Про державну мову" 15 лютого 1919р. про­голошував нею українську, а іншим гарантувалася дер­жавна підтримка та захист;

— Закон "Про громадянство та правовий статус чу­жинців" від 8 квітня 1919р. визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою, поданою до 20 травня того ж року. В іншому разі вони вважалися чужинцями. Цим же законом регулювалася державна служба в ЗУНР.

Серед норм цивільного права найважливіше значен­ня мали положення Закону "Про земельну реформу", ухваленого УНРадою 14 квітня 1919 року. Ним націо-налізовувалися поміщицькі, церковні, монастирські і відомчі землі і створювався єдиний земельний фонд ЗУНР. Фондом керували загальна повітова і сільська комісії, які визначали порядок володіння, користуван­ня та розпорядження землею. В цілому земельне законодавство не задовольняло селян і не виправдало їхніх вікових надій одержати землю. 13 лютого 1919 року ух­валено закон "Про основи шкільництва", який дозволив поряд з державними українськими школами створюва­ти приватні та національні навчальні заклади.

Передбачалося провести повну кодифікацію украї­нського права в ЗУНР. Але не вистачило ні часу, ні фахівців, не сприяли цьому й умови. Тому і далі в дер­жаві діяли норми кримінального, цивільного та проце­суального кодексів Австро-Угорщини. Задля справедли­вості зазначимо, що й польська влада спромоглася на кодифікаційні дії лише в 1933 році, користуючись до того часу тим же цісарським законодавством.

Ключові поняття громадянство, конституційне право, законодав­ство, законотворчість, правова база.

Історико-державні події І 13 листопада 1918 р. — Тимчасовий основний закон ЗУНР.