IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Словникова робота

З’ясування за літературознавчим та тлумачним словниками значення слів: авангард, футуризм, урбанізм, епатаж, верлібр.

Авангард – один із етапів розвитку модернізму – мистецтво протесту й руйнування.

Футуризм - формалістичний напрям, характерними ознаками якого є

заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю.

Верлібр – форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до пози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.

Урбанізм – (від лат. – міський) – культ великого промислового міста, його

атмосфери, штибу життя.

Епатаж – скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті норми і правила.

Вчитель. Міні – лекція

Тепер спробуємо створити цілісне уявлення про одне із відгалужень модернізму – футуризм та його представника в поезії – М. Семенка.Насправді футуризм є виявом авангардизму – радикального етапу модернізму. Цей етап виник у роки Першої світової війни і в різних формах існує в сучасній літературі. Це мистецтво протесту й руйнування. Авангардисти заперечують міщанство й банальність культури. Вони прагнуть зруйнувати традиційний стиль життя. Тому у житті й творчості вдаються до епатажних «вибриків», до пародіювання того, що у суспільстві є священним і непорушним. Їхнє відтворення життя гротескне, цинічно – саркастичне. Однак, найчастіше така поведінка – це маска, під якою криється романтична вишукана душа. Метою авангардизму є зведення все до гри, аби показати несерйозність, дріб’язковість усіх тих цінностей, які звикли вважати серйозними й важливими. Авангард дуже успішно виконує функцію оздоровлення суспільного життя й мистецького смаку.

Футуризм – це перший і найяскравіший вплив авангардистської течії в модернізмі. Як вважається, поклав початок цьому напрямку 1909 р. італійський поет Марінетті. Цей стиль, суперечливий і строкатий, розпадається на кубізм, егофутуризм, імажинізм, дадаїзм та інші. У 10-20-х роках XX століття футуризм бурхливо розвивається у Росії. Там існувала група «Гілея», до якої входили брати Бурлюки, В.Хлєбников, В.Маяковський, О. Гуро. В українській літературі цей стиль у 1914 році під впливом російського футуризму започаткував Михайло Семенко двома збірками: «Дерзання» та «Кверофутуризм».

Робота з підручником

2. Створення інформаційного грона «Особливості футуризму як стилю» (за матеріалами підручника)

 

повне заперечення всіх попередніх культурних й естетичних традицій;

намагання створити нове мистецтво, підпорядковане життю індустріального міста;

домінування агресивного урбанізму (обожнення техніки, виробництва, точних наук, ворожість до «нетехнізованої» природи, до села);

культ надлюдини, що за допомогою техніки змінює світ;

дегуманізація (перенесення уваги з людини на механізм);

експериментування з формою: лексикою, тропами, фігурами, звукозаписом (часто форма переважає над змістом).

 

Футуристичні угрупування

Ця течія в мистецтві зародилась в першому десятилітті XX столітті в Італії. Духовні причини виникнення цієї течії, її природу обґрунтував російський філософ М. Бердяєв. На думку мислителя, футуризм є наслідком утвердження нової епохи – індустріальної, міської, що прийшла на зміну патріархальній, сільській. Цілісний людський образ зникає у всезагальному розпорошенні.

Маніфест футуристів написав поет Філіпо Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газет «Фігаро» 1909 року. Першу українську футуристичну організацію «Фламінго» створив Михайло Семенко у 1919 році. До неї увійшли Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Володимир Ярошенко, художник Анатолій Петрицький. Символами футуристів були жовта лінія та жовта блуза, яку згодом замінили синьою, що мали вказувати на їхнє пролетарське походження. 1921 року Слісаренко утворює науково – мистецьку групу «Ком космос», через рік перейменовано на «Аспанфут».

1927 року Михайло Семенко утворив організацію «Нова генерація» й видавав до 1930 року під цією назвою журнал, котрий найбільше європеїзував тогочасну українську літературу.

Михайло Семенко. Риси футуризму в його творчості

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

Наприкінці 20-их років розпочинається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" й опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" та "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком "Альманах трьох". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі "Семафор у майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") і перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), одночасно працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у "Кобзарі" дві збірки своїх творів 1910 - 1922 років, 1925 року збірку "В революцію" та поезофільм "Степ"; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" і заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" з журналом цієї ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар і нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: "Треба вчитися у Європи - це так, та не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

1930-их років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), "З радянського щоденника) і "Китай в огні" (1932).

У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

Семенко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Михайло Семенко видав понад 20 збірок різної мистецької вартості: «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Кобзар», «Проміння погроз», «Зібрання творів».

Поет екзальтовано захопився революцією й вітав її як руйнацію традиційних устоїв життя. Звідси надмірне уживання революційної риторики, публіцистичність у багатьох творах. Семенко вибудував в українській поезії культ урбанізму. Він запов’язався зруйнувати селянську основу поезії. Замість споконвічної мрійливості й лагідності Семенко «малює» динамічний урбаністичний пейзаж. Він оспівує автомобілі, локомотиви, задимлені міста.

Культ урбанізму створив особливий стиль поета: «телеграфний стиль», синтаксичний максималізм, введення розмовно-побутової та науково-термінологічної лексики. Чи не головна мета Семенка – футуриста – експериментувати з формою. Найпопулярніший його здобуток – віртуозний звукопис, вибудуваний за динамічним, музичним принципом.

Авангардські твори митця написані верлібром. У «Поемі повстань» він закликав поетів: «Поети, зривайте метр! Ляжте під колеса революції». Слово і фрази поет розташував у графічні конструкції, вдався до акростихів, різних комбінацій слів, бажаючи усім цим викликати певні суб’єктивні почуття.

3. Аналіз поезій М. Семенка (за хрестоматією). Поезія «Місто»

Завдання:

- визначіть головний мотив твору;

- поясніть особливість побудови вірша; відсутність строф, рядки - слова, рядки-склади, відсутність розділових знаків;

- назвіть авторські неологізми;

- назвіть образи твору (автомобілі, дим, бензин, образ задимленого міста);

- поясніть, яку роль відіграє нагнітання приголосних звуків у поезії, які приголосні повторюються, як називається це явище? (алітерація: бі, бо, бу, бігорух; палять, пах, паска; кохають; життєдать, життєрух, життєбензин).

- Чи є цей вірш верлібром? (Так)

- Наведіть приклади дисонансу (співзвучність, при якому приголосні

збігаються, а голосні різні: елі-мілі; жить-благать).

ёАналіз поезії «Товариш Сонце»

Завдання:

- Як автор визначив жанр твору? (революційний футуризм)

- Визначте жанр твору (громадянська лірика)

- Визначте провідний мотив (заклик до об’єднання для спільного руху у майбутнє; створення колективного образу будівничого нового життя)

- Яка частина мови переважає у творі, з якою метою Семенко це робить? (дієслова створюють у читача ілюзію руху)

- Знайдіть приклади:

повторів;

тавтології;

градації;

анафори.

- Що символізує образ сонця у поемі? (нове життя).

 

V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

«На уроці для мене було відкриттям…..

 

VI. Домашнє завдання

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».

 

Урок №5

 

Коваль Надія Антонівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»).Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Філософічність, афористичність їхньої лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.

Мета: розкрити положення неокласицизму щодо розвитку літератури і мистецтва. Познайомити учнів із творчістю київських “неокласиків”, з життєвим та творчим шляхом лідера "неокласиків" Миколи Зерова. Прищепити вміння тонко відчувати лірику, естетику поетичного образу, урівноваженості і філософської самозаглибленості при зіткненні з життєвими проблемами. Розвивати в учнів поетичне сприйняття світу, навики виразного й усвідомленого читання ліричних творів, аналізу поезій.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Емоційна готовність учнів до уроку