Кількісне визначення пентоксифіліну

Ацидиметрія в неводному середовищі у суміші кислоти оцтової безводної і оцтового ангідриду пряме титрування. Потенціометрична індикація. (Е=М.м).

Застосування пентоксифіліну

Виявляє судинорозширюючу дію, покращує постачання тканин киснем, зменшує агрегацію тромбоцитів і знижує в'язкість крові. Застосовують при розладах периферичного кровообігу, атеросклеротичних розладах, ішемічних станах після інфаркту, в офтальмології, при розладах слуху. Випуск – табл. (драже) по 0,1 г, ампули 2%-5,0. Приймають в середину по 0,2 г 3 рази на день після їжі. При гострих розладах периферичного або мозкового кровообігу вводять 0,1 г інтравенозно крапельно в 250-500 мл NaCl або 5% р-ні глюкози.

Синтетичні аналоги теофіліну

Еуфілін (Euphyllinum)

Aminophilline

Теофілін з 1,2-етилендіаміном

Білий, іноді з жовтуватим відтінком кристалічний порошок зі слабким аміачним запахом. На повітрі поглинає вуглекислоту, при цьому зменшується його розчинність. Розчинний у воді; водні розчини мають лужну реакцію.

Ідентифікація еуфіліну

1. Теофілін ідентифікують:

а) за температурою плавлення теофіліну (269 - 274°С) після підкислення HCl до рН 4-5;

б) мурексидною пробою.

2. Етилендіамін підтверджують за реакціями:

а) з розчином купруму (II) сульфату утворює яскраво-фіолетове забарвлення:

б) з 2,4-динітрохлорбензолом – випадає жовтий осад.

Кількісне визначення еуфіліну

1. Етилендіамін визначають ацидиметрично, індикатор - метиловий оранжевий. Е = М.м/2.

Етилендіаміну в еуфіліні має бути 14—18 % або в еуфіліні для ін'єкцій - 18-22 %.

2. Теофілін визначають методом алкаліметрії за замісником після висушування наважки в сушильній шафі при 125-130 °С до зникнення запаху амінів.

Вміст безводного теофіліну в еуфіліні має бути 80,0-85,0 %, в еуфіліні для ін'єкцій - 75-82 %.

Зберігання, застосування еуфіліну

Враховуючи здатність поглинати вуглекислий газ, зберігають у добре закупореній заповненій доверху тарі, оберігаючи від дії світла і вологи.

Спазмолітичний, бронхорозширювальний, діуретичний засіб. При бронхіальній астмі і бронхоспазмах, гіпертензії, серцевій астмі, для для покращення кровообігу мозку, зменшення внутрішньочеревного тиску і набряку мозку при ішемічних інсультах.

Вживають перорально по 0,15г пысля їжі, в/в (2,4%-ні розчини по 5,0) і в/м (24 %-ний розчин по 1 мл).

Дипрофілін (Diprophyllinum.

7-(2',3'-Діоксипропіл)-теофілін

Менш токсичний, ніж теофілін. Використовують при спазмах коронарних судин, серцевій і бронхіальній астмі, гіпертонічній хворобі. Випуск – табл. по 0,2 г; амп. 10%-5,0; свічки по 0,5 г.

Ксантинолу нікотинат (Xantinoli nicotinas).

 

7-[2’-Окси-3’-(N'-метил-β-оксиетиламіно)-пропіл]-теофіліну нікотинат

Засіб для покращення периферичного і церебрального кровообігу.

Випуск – таблетки (драже) по 0,15 г; амп. 15%-2,0 і 10,0.

 

 

Висновок

Здоров'я людей - один з основних факторів міцності держави та сім'ї, прискорення науково технічного процесу, безцінний дар природи. Не останню роль у здоров'ї людини відіграє наука "Фармацевтична хімія". Вивчення всіх властивостей лікарських препаратів і характеру дії їх на організм допоможе нам позбутися від багатьох захворювань.

Список літератури:

 

1. Муравйова Д.А., Самилін І.А., Яковлєв Г.П. Фармакогнозія: Підручник. -
4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Медицина, 2002. - 656 с.: Іл. - (Учеб. літ.
для студ. фарм. вузів).

 

2. Біохімія: Підручник / За ред. Є.С. Северина. - М.: ГЕОТАР - МЕД, 2003.
(Серія «XXI століття»).

 

3. Бєліков В.Г. Фармацевтична хімія. У 2 ч.: Учеб. для вузів. -
П'ятигорськ, 2003. Видання третє, перероблене і доповнене.

 

4. Переробка рослинної сировини. / Балицький К.П., Воронцова А.Л. -
Київ: Наук. Думка, 1998.

 

5. Харкевич Д.А. Фармакологія: Підручник. - 6-е вид., Перераб. і доп. - М.:
геотар мед, 1999.

 

6. Тахтаджян А.Л. Життя рослин. Т.5., Ч.2. Освіта, 1981.

 

7. Солдатенков А.Т., Шендрик І.В. Основи органічної хімії
лікарських речовин. Хімія, 2001.

 

8. Бєліков В.Г. Синтетичні та природні лікарські засоби. М.:
Вища школа, 2001.

 

9. Машковский М.Д. Ліки ХХ століття. М.: Нова хвиля, 1998.

 

10. Джілкріст Т. Хімія гетероциклічних сполук. М.: Світ, 1999.

 

11. Кочетков В.Д. Хімія природних сполук. М.: Хімія, 2000.

 

12. Пассет Б.В. Похідні пурину. М.: ГЕОТАР МЕД, 2002.

13. Мелентьева Г. А, Л.А. Антонова Л. А. "Фармацевтическая химия". - Москва - 1985 г.

14. Жиряков В. Г. "Органическая химия". - Москва - 1986 г.