Роль і характер прямих іноземних інвестицій

Основні чинники прямих іноземних інвестицій

Маркетингові чинники: 1) розмір ринку; 2) зростання ринку; 3) прагнення утримати частину ринку; 4) прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії; 5) необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями; 6) незадоволеність існуючим станом ринку; 7) експортна база; 8) слідування за покупцями; 9) слідування за конкуренцією.

Торговельні обмеження: 1) торговельні бар'єри, 2) надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

Вартісні чинники: 1) прагнення бути ближче до джерел постачання; 2) наявність трудових ресурсів; 3) наявність сировини; 4) наявність капіталу і технологій; 5) низька вартість праці; 6) низька вартість інших витрат виробництва; 7) низькі транспортні витрати; 8) фінансові та інші стимули з боку уряду; 9) більш сприятливі рівні цін.

Інвестиційний клімат: 1) загальне ставлення до іноземних інвестицій; 2) політична стабільність; 3) обмеження на власність; 4) регулювання валютних курсів; 5) стабільність іноземної валюти; 6) структура податків; 7) добре знання країни. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) займають особливе місце серед форм міжнародного руху капіталу. Це зумовлено двома основними факторами:прямі іноземні інвестиції — це реальні інвестиції, які, на відміну від портфельних, не є чисто фінансовими актами, що виражені в національній валюті. Вони здійснюються у підприємства, землю та інші капітальні товари;прямі іноземні інвестиції, на відміну від портфельних, звичайно забезпечують управлінський контроль над об'єктом, в який інвестовано капітал.До виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК) усі приватні іноземні інвестиції були в основному «портфельними». З появою ТНК (тобто підприємств, що є власниками або контролюють виробництво товарів та послуг за межами країни, в якій вони базуються)[10] частина міжнародного руху капіталу набуває форми ПІІ.ПІІ — це різновид іноземних інвестицій, призначених для виробництва і забезпечення контролю над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій. Пропорція, що визначає під- контрольність, в різних країнах неоднакова. У США формально визнається прямим зарубіжним інвестуванням будь-яке вкладання капіталу, якщо інвестор має або отримує 10% власності. ПІІ охоплюють усі види інвестування — чи то придбання нових акцій, чи просте кредитування, аби тільки інвестуюча фірма мала понад 10% акцій зарубіжної фірми. Частка участі в акціонерному капіталі фірми може бути отримана і в обмін на технологію, кваліфіковані кадри, ринки тощо.Власність інвестора (повна або часткова) та його контроль над зарубіжним підприємством, котре стає частиною організаційної структури ТНК як її філія або дочірнє товариство, — головна відмінність ШІ від інших видів інвестування.Характерною рисою ПІІ можна вважати і переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПІІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту. Прямі іноземні інвестиції становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють транснаціональним корпораціям використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в міжнародному масштабі, тим самим підвищуючи свою конкурентоспроможність. Для них ПІІ мотивовані в кінцевому підсумку прибутком. Основні чинники прямих іноземних інвестицій

Маркетингові чинники: 1) розмір ринку; 2) зростання ринку; 3) прагнення утримати частину ринку; 4) прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії; 5) необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями; 6) незадоволеність існуючим станом ринку; 7) експортна база; 8) слідування за покупцями; 9) слідування за конкуренцією.

Торговельні обмеження: 1) торговельні бар'єри, 2) надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

Вартісні чинники: 1) прагнення бути ближче до джерел постачання; 2) наявність трудових ресурсів; 3) наявність сировини; 4) наявність капіталу і технологій; 5) низька вартість праці; 6) низька вартість інших витрат виробництва; 7) низькі транспортні витрати; 8) фінансові та інші стимули з боку уряду; 9) більш сприятливі рівні цін.

Інвестиційний клімат: 1) загальне ставлення до іноземних інвестицій; 2) політична стабільність; 3) обмеження на власність; 4) регулювання валютних курсів; 5) стабільність іноземної валюти; 6) структура податків; 7) добре знання країни.

Загальні: 1) очікування високих прибутків; 2) інші.

Зазначені чинники ПІІ конкретизуються під час вироблення інвестиційної політики за допомогою системи індикаторів, яка включає близько 340 показників і понад 100 оцінок експертів в економічній, юридичній, технічній, соціальній та інших галузях.Дані аналізу створюють 10 основних чинників, що дають змогу оцінити потенційні можливості країни як приймаючої ПІІ або так званий конкурентний потенціал країни. Ці чинники охоплюють:

динаміку економіки (економічного потенціалу);

виробничу потужність промисловості;

динаміку ринку;

фінансову допомогу збоку уряду;

людський капітал;

престиж держави;

забезпеченість сировиною;

орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості);

інноваційний потенціал;

громадську стабільність.