![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Без той в Польщі не пребудеш,
Без сей в Литві блазнем будеш...» Прагнення Литви об'єднати під своєю владою «всю Русь» зіштовхнулось з рішучим опором Московського князівства, яке також провадило політику «збирання» руських земель. Відкритий конфлікт спалахнув між двома державами 1368 р., коли Ольгерд втрутився у боротьбу московського і тверського князів на боці останнього. Невдалі походи на Москву 1368, 1370 і 1372 рр. стали початком упертої і запеклої боротьби між Московським князівством і Литовською державою за гегемонію на сході Європи. Після смерті Ольгерда (1377) (тверські літописці повідомляють, що він помер християнином, схимником, прийнявши в хрещенні ім'я Олександр, а в чернецтві — Олексій) постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Ядро своїх володінь — Вільно, Вітебськ, Мінськ, Новгородок — Ольгерд передав своєму синові від другого шлюбу Ягайлові (1377-1392 — великий князь литовський, 1386-1434 — король польський). Проте старші брати — сини першої дружини Ольгерда — не змирилися з цим. Вже в 1377 р. Андрій Оль- гердович — князь полоцький — виступив проти Ягайла, але через деякий час втік до Пскова, а згодом — до Москви; 1379 р. він брав участь у поході московського князя від Брянська на південь. Інший Ольгердо- вич — Дмитро, володар Чернігово-Сіверщини, також перейшов на бік Москви. Верховну владу Ягайла ще раніше відмовилися визнавати Ко- ріатовичі на Поділлі, а також Дмитро — Корибут Новгород-Сіверський. Цю ситуацію намагалася використати Москва. Дмитро Московський добре усвідомлював ті переваги, які міг винести від дружби з Литвою. У 1372 р. він влаштував шлюб свого брата Володимира Серпухівського з донькою Ольгерда Оленою і охоче підтримував гарні відносини з рядом литовських князів. Після смерті Ольгерда 1377 р. між Дмитром, вдовою Ольгерда та її сином Ягайлом було укладено угоду, за якою останній мав одружитися з донькою Дмитра. Листування, яке стосувалося цієї угоди, не збереглося. Але в архівах московського великого князівства знайдена копія документа 1626 р., що свідчить не лише про існування угоди, а й про її основні умови. Це список з грамоти «великого князя Дмитрия Ивановича и вели- кие княгини Ульяньї Олгердовьі... о женитьбе великого князя Ягайла Олгердова. Женитися ему у великого князя Дмитрия Ивановича на до- чери, а великому князю Дмитрию Ивановичу дочь свою за него дати, а ему, великому князю Ягайлу, бьітии в их воле (стать подданнмм Дмитрия), и креститися в православную веру».
Якби цей проект реалізувався, розвиток Східної Європи пішов би іншим шляхом. Можливо, було б прискорено об'єднання усіх земель Русі в одну державу і звільнення від татарського іга; відвернення розповсюдження згубного антагонізму між православними і «латинянами», а полякам відкрилася б можливість передавати західну культуру православним. Але план Дмитра не здійснився. Литовців приваблювали не тільки можливості, що відкрилися перед ними в Московській державі, але і Польща, яка могла запропонувати своїм сусідам західноєвропейську культуру. У той час, як великий князь литовський стояв на роздоріжжі, вибираючи між Руссю і православ'ям та Польщею і католицизмом, у Польщі виникла нова ситуація, яка змусила поляків докласти дипломатичних зусиль, щоб привернути Ягайла на свій бік. Зростаюча небезпека з боку Тевтонського ордена відняла в Польщі Помор'я з Гданськом. На вибір Ягайла вплинуло й те, що Орден погрожував не тільки Польщі, але і Литві. Він і сам мав гіркий досвід відносин з ним. Але Крім того, боротьба за першість «збирання руських земель» робила Литву і Москву суперниками. Тому Ягайло вибирає союзником не Дмитра Московського, а темника (еміра) Орди Мамая. Уклавши союз з Мамаєм, Ягайло таким чином розраховував прибрати зі свого шляху суперника і зміцнити свої позиції на землях Русі. Знаючи, що Ягайло готується приєднатися до Мамая, Дмитро!ванович взимку 1379/80 р. послав свої війська у похід на литовські окраїни. Це не було походом на повалення Литовської держави. Його мета полягала у створенні сприятливих умов для переходу на бік Москви князів Литовської землі, що і було досягнуто.
9 грудня 1379 р. московські війська здійснили глибокий рейд на території Великого князівства Литовського, про що існують літописні записи: «Тое же зими князь великий Дмитрий Иванович, собрав воя многьі и посла с ними брата сво- его князя Володимира Андрєеевича да князя Андрея Ольгердовича Полоть- ского да князя Дмитрия Михайловича Вольїнского и иньїя воеводм и вель- можи и бояремногм... отпусти их ратию наЛитовскьія города и волос- ти воевати. Они же сшедьшеся взяша город Трубческа и Стародуб и инм многм странм и волости и села тяжко плениша и вси наши вои, русстии полци, цели биша, приидоша в доми своя со многими гостьми».
На вказаних територіях руські війська ніколи раніше не діяли, не заходячи далі Брянська. А саме Московське князівство з цими землями безпосередньо кордонами не межувало. У важких зимових умовах московські війська змогли пройти так далеко, очевидно, лише завдяки підтримці місцевого населення і чернігівських князів. Літописець особливо підкреслив той факт, що «князь Дмитрий Ольгердо- вич не стал на бои, ни поднял сукм противу князя великого и не бился, но вмйдя из града с княгинею своею и з дьтми и с бояри своими и примха на Москву в ряд к князю великому Дмитрию Ивановичу, бив челом и рядисє у него». Таким чином, чернігово-сіверський князь спеціальним догово- ром-рядом оформив свої відносини з великим князем московським. Події, пов'язані з походом московської раті взимку 1379-80 рр. найбільш детально розглянуто I. Грековим і Б. Флорею. Обидва дослідники визначають нестійкість внутрішньополітичних позицій великокнязівської влади Ягайла. При цьому, якщо I. Греков допускає не тільки існування опозиції литовській великокнязівській владі як в самій Литві, так і в підвладних їй землях Русі з самого початку правління Ягайла, а й вказує також на наявність таємних політичних планів певної частини опозиції з Дмитром Московським, то Б.Флоря бачить у ній відгук «недовольства боярства «русских» земель направленнос- тью внешней политики Великого княжества» і тяжіння «местньїх фе- одалов к великорусскому центру...». I. Греков пояснює причину походу московських військ прагненням великого князя Дмитра Івановича запобігти розгрому «своїх союзників на Сіверщині» Ягайлом. Б.Флоря, відзначаючи прагнення Москви поставити територію південно-східних окраїн Великого князівства Литовського під свій контроль, визначає позиції «нахо- дившегося в Трубчевске сьіна Ольгерда Дмитрия», як фактор, що сприяв успішному вирішенню цього завдання. Як бачимо, в обох дослідників немає принципового розходження в оцінці подій 137980 рр. на Чернігово-Сіверщині. Але вони не ставлять їх у прямий зв'язок із процесами консолідації антиординських сил і політичного об'єднання Русі під егідою Москви, зокрема з прийнятою у 1374 р. у Переяславлі програмою дій проти Орди, хоча і близькі саме до цього розуміння. Водночас існують вагомі підстави стверджувати, що відкритий перехід обох Ольгердовичів на бік Москви в переддень Донської битви виявився результатом реалізації загальноруської політичної програми, а коло її прибічників у Великому князівстві Литовському не обмежувалося лише полоцькими і чернігово-сіверсь- кими удільними князями.
Глава церкви у Великому князівстві Литовському Кіпріан також міг бути ознайомлений з деякими обставинами протистояння, яке почалося, і з планом переходу прикордонних князівств на південному сході під юрисдикцію Москви. У такому випадку похід московських полків на чолі з Володимиром Андрійовичем Серпухівським, Андрієм Полоцьким і Дмитром Боброком-Волинським у грудні 1379 р. на територію Чернігово-Сіверщини, і його результати слід розглядати як реалізацію спільного політичного задуму, а саме літописне повідомлення про цей похід — як одне із свідчень письмових джерел про політичне співробітництво між феодалами Середнього Подніпров'я і Московського Великого князівства перед Куликівською битвою. У результаті походу московських військ на південно-східні землі Великого князівства Литовського взимку 1379/80 рр. і наступного приєднання Чернігово-Сіверського князівства, контроль над стратегічно важливою територією Середнього Подніпров'я перейшов від Ягайла до Дмитро Московського, збільшився військово-політичний потенціал Москви, а ворожі їй сили Литви і Мамаєвої Орди відповідно були ослаблені. Князівства Середнього Подніпров'я стали надійним захистом, який не тільки прикрив із заходу руську рать, яка виступила на Дон проти Мамая, але і зіграли роль нездоланної перешкоди для армії Ягайла, що прагнула об'єднання з ординськими полчищами, але так і не встигла до початку битви на Куликовому полі. Повільність Ягайла була обумовлена не стільки політичними розрахунками литовського великого князя, безсумнівно зацікавленого у взаємному послабленні Москви і Орди, скільки необхідністю силою зброї відновити контроль над Чернігівщиною.
У травні 1380 р. Ягайло уклав мирний договір з Орденом, щоб звільнити всі свої війська для походу проти Москви. Але йти йому довелося через Чернігово-Сіверську землю, за рік до цього звільнену московським князем Дмитром і від татар, і від литовців. У цей час кінні дружини князя Дмитра Ольгердовича стояли на кордоні, стримуючи Литву, північніше із своїми загонами стояв Андрій Ольгердович (разом у них було 40 тис. воїнів). В обох Ольгердовичів була тільки кіннота, і за наказом князя Дмитра Московського в кінці серпня, залишивши литовські рубежі, вони швидким маршем стали рухатися на південь. 4 вересня недалеко від Дону дружини Дмитра і Андрія приєдналися до московського війська та взяли участь у Кули- ковській битві. Просування ж литовських військ було затримано місцевим населенням. На Куликовому полі 8 вересня 1380 р. руське військо, до якого входили і загони Південно-Західної і Західної Русі, розгромило ординське військо еміра Мамая. Долю Куликовської битви вирішив засадний полк, очолений вихідцем з Волині Дмитром Боброком-Во- линським. Пам'ятна битва підняла престиж Москви, справила велике враження на сучасників і присвоїла Дмитру прізвисько Донський. Але перемога не була вирішальною, і через два роки Дмитрові довелося підкоритися ханові Тохтамишу, котрий розорив Москву. Великий князь був змушений платити данину, хоча вже й довів, що татар можна перемогти і їхня могутність може бути подолана спільними зусиллями.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 186; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.52.14 (0.01 с.) |