Інформаційна безпека як складова національної безпеки країни

Інформаційна безпека є однією з суттєвих складових частин національної безпеки країни, її забезпечення завдяки послідовній реалізації грамотно сформульованої національної інформаційної стратегії в значній мірі сприяла б забезпеченню досягнення успіху при вирішенні задач у політичній, військово-політичній, військовій, соціальній, економічній та інших сферах державної діяльності. Так, проведення в життя вдалої інформаційної політики може суттєво вплинути на розв’язання внутрьошньополітичних, зовнішньополітичних та військових конфліктів.

У ст. 17. Конституції України зазначено: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу”. Ця стаття відбиває найбільш вважливі національні інтереси – суверенітет і територіальна цілісність держави. Символічним є те, що такі, здавалося б різнопланові завдання, як захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки стоять поряд, на одному рівні з точки зору їх важливості.

В Концепції (основах державної політики) національної безпеки України серед пріоритетних національних інтересів визначено такі:

Ø досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;

Ø зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;

Ø розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців, розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національностей, що складають український народ;

Ø налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

У цьому ж документі визначені і основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності, серед яких зазначені такі:

У політичній сфері:

Ø посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

Ø втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

Ø наявність сепаратистських[1] тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;

Ø загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин.

У соціальній сфері:

Ø тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві.

У науково-технологічній сфері:

Ø науково-технологічне відставання України від розвинених країн;

Ø зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.

В інформаційній сфері:

Ø повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;

Ø інформаційна експансія[2] з боку інших держав.

З аналізу змісту наведених інтересів і загроз їхній реалізації випливає, що механізми забезпечення національних інтересів і загрози за своєю сутністю мають переважно інформаційний характер.

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси (у тому числі й інформаційні технології) та інформаційна інфраструктура (як матеріально-технічна основа створення, поширення і використання інформаційних ресурсів), які входять до складу національного інформаційного потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш час “інформаційний потенціал” стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки поруч з “економічним потенціалом”, “військовим потенціалом” тощо.

Останнiм часом все частiше в рядi офiцiйних джерел та чисельних перiодичних виданнях рiзного рiвня з’являються такi термiни, як “iнформацiйна безпека”, “iнформацiйна вiйна”, “iнформацiйна боротьба”, “iнформацiйнi загрози”, “iнформацiйна зброя”.