Утворення Французької феодальної держави.

Утворення стало прямим наслідком становлення феодальних відносин у Франкськой імперії, розділ якої був зафіксований в 843 році Верденським договором, укладеним між внуками Карла Великого. За цим договором Карлу Лисому, що став першим французьким королем, дісталися землі на захід від Рейну. Проте Франція була єдиним королівством лише чисто номінально, оскільки її територіальний розпад продовжувався. До XI ст. вона являла конгломерат численних сеньйорій різних розмірів з дуже різним в етнічному відношенні складом населення (кельти, баски, нормандці і ін.). До цього часу у Франції в результаті територіальної роздробленості державна влада була «розщеплена» між королем і безліччю інших феодалів. Влада феодалу поширювалась лише на його домен. Поза ним влада належала крупним землевласникам. Політична влада була розподілена між королем та феодалами різного рівня, пов’язаними між собою васальними відносинами, і набула приватноправового характеру.

Історія середньовічної держави у Франції може бути розділена на наступні періоди:

1) сеньйоріальна монархія (IX-XIII ст.). У IX-X королівська влада є слабкою. Характерна економічна та політична децентралізація. З ХІІ ст. затвердився порядок передачі трону в спадщину (до того король обирався верхівкою знаті і духовенства, хоча і по династичному принципу). Спочатку влада короля була дуже обмеженою. Значну роль відігравала Велика рада або Королівська курія – з’їзд найзнатніших феодалів. Без неї король не мав права приймати важливих рішень. На раді вирішувались питання як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

ХІІ-ХІІІ ст. – починають визрівати нові економ відносини у зв’язку із розвитком міс та товарно-грошового господарства. З’явилась нова тенденція – посилення королівської влади. З ХІІІ ст. центр влади зміщяється в бік короля і він тепер виступає як сюзерен всіх феодалів.

2) станово-представницька монархія (XIV-XV ст.). Ліквідована в певній мірі роздробленість (хоча і залишаються фактично незалежні сильні феодальні володіння) і посилилась влада короля. Почали скликатись збори представників від різних станів – духовенства, дворянства, представників третього класу – купців, ремісників, землевласників. Крім питань зовн і внутр політики даний орган приймав рішення щодо оподаткування. Введені постійні загальнодержавні податки. Регулярне надходження коштів дало можливість сформувати професійну найману армію і централізований бюрократичний апарат управління. Люди, які склали апарат управління, як правило, були не знатного роду, зобов’язані королю своїм призначенням на службу і тому від нього залежні. З їх допомогою король усунув знать від важилів управління державою. Король добився можливості встановлювати закони без погодження із знаттю.

3) абсолютна монархія (XVI-XVIII ст.). Продовжувався процес боротьби з феодальною роздробленістю. Відбувається інтенсифікація виробництва. Міста розвиваються і перетворюються в ремісничі центри. Зростає спроможність селян виробляти більше продукції. Це стимулює поширення ролі обміну продукцією, виробленою в селі і місті, пожвавлює товарно-грошові відносини.

В цей же час старі феодальні стани занепадали, а із стану городян сформувався клас буржуазії. Клас феодалів слабшав, в той час, як клас буржуа зміцнював свої позиції. Проте дворянство ще мало значні привілеї і командні посади в країні. Буржуазіяще не могла претендувати на домінуючу політичну роль у державі, проте в економічній сфері та у державному апараті відігравала значну роль і могла протистояти дворянству. Використовуючи протиріччя між цими 2 класами, королівська влада домоглася значної самостійності. Вся повнота законодавчої, виконавчої, військової та судової влади зосередилась в руках короля. Право на трон передавалось спадково. Королю підпорядковувся весь централізований державний апарат: армія, поліція, суд, амін-фінансовий апарат.