Історія вчень про державу та право

Історія вчень про державу та право – це наука, яка досліджує загальні закономірності суспільного розвитку, відносини особи і держави, держави і соціуму, народу і влади, права та свободи людини, формування громадянського суспільства і громадянськості, співвідношення юридичної рівності, прав людини, політики й моралі, демократії і авторитарної природи влади.

Мета історії вчень про державу та право: набуття слухачем вмінь стосовно питань (проблем), що пов’язані із історією виникнення і розвиту теоретичних знань людства про державу, право, політику і законодавство.

Студенти повинні знати:

─ місце цієї дисципліни серед юридичних та інших гуманітарних наук, практичне значення в умовах побудови в Україні основ правової держави і громадського суспільства;

─ двохаспектний предмет цієї дисципліни: історичний і теоретичний стосовно двох соціальних феноменів: держави й права;

─ основні методи, які використовує "Історія вчень про державу та право";

─ першоджерела, уявлення і правові ідеї мислителів Античності, Середньовіччя та Нового часу;

─ зміст понять (категорій), які характеризують предмет вивчення навчальної дисципліни;

─ соціальну значущість теоретичних державно-правових концепцій минулого для поглибленого вивчення категорій "держава" і "право", а також для практичних заходів, які здійснює народ України з розбудови своєї державності.

Уміти:

─ характеризувати першоджерела з окремих тем навчальної дисципліни;

─ формулювати основні ідеї, принципи, уявлення, що стосуються держави, права, політики і законодавства в окремі історичні епохи;

─ робити порівняльний аналіз політико-правових поглядів видатних діячів, учених на питання (проблеми), які стосуються предмета навчальної дисципліни;

─ встановлювати "паралель" між політико-правовими поглядами на державу, право, політику і законодавство, що панували в окремі історичні періоди розвиту суспільства та домінуючими теоріями (течіями, ідеями) у філософії та інших соціальних науках відповідних історичних епох;

─ критично оцінювати теоретико-правові погляди видатних діячів, політиків, учених на політико-правові категорії та поняття навчальної дисципліни;

─ робити власні висновки (узагальнення) щодо питань (проблем) предмета навчальної дисципліни.

Основною нормативною базою курсу є: Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

 

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Авторитаризм (франц. autoritarisme, від лат. auctoritas — влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливість застосування насильства чи примусу.

Анархізм (грец. anarchia — безвладдя) — суспільно-політична течія, яка закликає до повної відмови від усіх форм державного, правового та інституційного управління суспільством на національному рівні.

«Артхашастра» — давньоіндійський трактат про політику і державу. Час написання та автор не відомі.

Біблія (грец. biblia — книги) — священна книга християнства та іудаїзму, створена протягом І тис. до н. е. та III ст. н. е., у якій відображено соціально-політичні ідеї, філософські й етичні погляди, що лежать в основі богослужіння й догматики іудаїзму та християнства; складається із Старого Завіту (Святого Письма в іудейській і християнській релігіях) і Нового Завіту, що визнається лише християнами.

Брахманізм — релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу і особу, яка виправдовувала встановлений Богом інститут кастового ладу.

Буддизм — учення, зосереджене на проблемах буття особистості, запереченні святості кастового поділу суспільства, проповідуванні рівності людей (окрім рабів), ненасильства.

Бюрократизм (франц. bureau — бюро, контора і грец. kratos — влада) — система управління державою, що характеризується відірваністю від потреб народу і спирається на бюрократію (чиновництво).

Волюнтаризм (лат. voluntas — воля) — особливість ідеології і психології, політики і практики, що ґрунтується на визнанні волі вирішальним чинником суспільного розвитку та протиставленні її розуму, законам суспільства.

Вчення — сукупність теоретичних положень про певну сферу явищ дійсності; система поглядів ученого.

Громадянське суспільство — суспільство розвинутих соціально-економічних, політичних і духовно-моральних відносин, високої загальної і соціально-політичної культури, соціальної й політичної активності своїх членів (громадян), відокремлене й незалежне від держави, хоча вибудовує свої відносини з нею на основі визнання пріоритету суспільства і необхідності служіння йому держави.

Гуманізм (лат. humanus, від homo — людина і humus — земля) — світогляд, оснований на визнанні людини, особистості вищою цінністю, пріоритетом у процесі забезпечення прав і свобод людини, прагненні утвердити у світі суспільство соціальної справедливості, поваги до людей, турботи про їх добробут.

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Демократія (грец. démokratia — влада народу) — форма політичної організації суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь у вирішенні державних справ через надання громадянських прав і свобод.

Доктрина (лат. doctrina — учення) — учення, наукова чи філософська теорія, система, керівний теоретичний або політичний принцип.

Ідеологія (грец. idea — ідея, поняття і logos — учення) — система ідей і поглядів, які виражають корінні інтереси, ідеали певного класу чи іншої соціальної групи.

Комунізм (лат. communis — спільний) — теорія й ідеологія, яка заперечує капіталістичний суспільний лад та обґрунтовує необхідність і невідворотність утвердження суспільства, основаного на усуспільненій власності, соціальній рівності, соціальній справедливості, народовладді, гуманізмі.

Консерватизм (лат. conservare — охороняти, зберігати) — система ідей, які виправдовують та захищають попередні або існуючі на певний час соціальну структуру і традиційні цінності.

Конфуціанство — філософське вчення, яке у відносинах людини і світу проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних понять.

Концепція (лат. conceptio — сприйняття) — певний індивідуальний спосіб розуміння, сприйняття чогось; ідея, задум, точка зору, система поглядів, керівний принцип.

Легізм (лат. lex (legis) — закон) — вчення, яке ототожнювало право і закон.

Лібералізм (лат. überaus — вільний) — ідейна і соціально-політична течія, якій властиві обстоювання свободи особистості, гуманізму, демократизму ринкового господарства, свободи підприємництва і конкуренції, парламентаризму, індивідуалізму і космополітизму.

Макіавеллізм — різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в т. ч. й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін пов´язаний з ім´ям італійського політичного діяча й мислителя Н. Макіавеллі.

Марксизм — філософське, економічне і соціально-політичне вчення К. Маркса, Ф. Енгельса та їх прибічників, спрямоване на захист інтересів робітничого класу та інших трудящих.

Міфологія (грец. mythos — слово, сказання і logos — учення) — сукупність міфів, сказань про богів, демонів і героїв, створення світу; наука, яка вивчає міфи, їх виникнення, зміст і поширення.

Моїзм — політична філософія, що ґрунтувалася на однаковому ставленні до всіх людей, тобто на любові.

Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) — наукова теорія, втілена в системі понять, які виражають суттєві ознаки дійсності; вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем та їх розв´язання.

Правова держава — ідеальний тип держави, діяльність якої підпорядкована праву й основне призначення якої полягає в максимально повному забезпеченні юридичними засобами´охорони та захисту прав людини і громадянина.

Природне право — теоретична доктрина, згідно з якою основним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця.

Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVlil ct., яка продовжувала і розвивала гуманістичні традиції Відродження.

Реформація (лат. reformatlo — перетворення, виправлення) — антикатолицький рух у Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.) і мета якого — повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви в дусі євангельських ідеалів.

Теорія (грец. theôria — дослідження, розгляд) — система основних ідей, сукупність об´єднаних загальним принципом наукових положень у певній галузі знання.

Фашизм (лаг. fascio — пучок, в´язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної і найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ з/п	Назва тем	Кількість годин
Лекції	Семінари
1.	Особливості уявлень про державу та право у країнах Давнього Сходу та античному світі. Державно-правові вчення Середньовіччя.
2.	Вчення про державу та право в епоху Відродження та Реформації.
	Право і держава у вченнях Європейського Просвітництва. Державно-правові погляди американських просвітників в період боротьби за незалежність США.
	Основні напрями Західноєвропейської державно-правової думки в ХVШ-першій половині Х1Хст. Становлення та розвиток ліберально-демократичних поглядів про державу та право.
	Формування та розвиток політико-правової думки та вчень в Україні.
Всього

Форма підсумкового контролю – залік.

 

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1. Історія вчень про державу і право: навч посібник / Ю. Венекдіктов, В. Чурпіта, А. Колодій та ін.; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2001.

2. Історія вчень про державу і право: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.; за ред. Г.Г. Демиденка, О.В. Петришина; Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого. – Х.: Право, 2009. – 251 с.

3. Кормич А.І. Історія вчень про державу і право: навч. посіб. – К.: Правова єдність, 2009. – 310 с.

4. Костомаров М.І. Книги буття українського народу. Дві руські народності // Історія філософії України: Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993.

5. Крестовська Н.М., Цвіркун О.Ф. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник. - Х.: ТОВ «Одісей», 2008. – 464 с.

6. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Док. і матеріали: У 2 т. – К., 1997. – Т. 1.

7. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень: навч. посіб. – К., 2002.

8. Шульженко Ф. Держава і право в суспільно-політичній думці України: основні етапи розвитку. - К., 1995.

9. Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. Історія вчень про державу і право: курс лекцій / За заг. ред. акад. АПН України, д-ра юрид. наук, В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

10. Актуальні проблеми теорії держави та права [Текст]: навч. посіб. / [П.В. Волвенко, Л.М. Князькова, О.С. Туренко та ін.]. – Донецьк: Норд Комп’ютер, 2007. – 75 с.

11. Актуальні проблеми теорії держави і права. Частина І. Актуальні проблеми теорії держави: навчальний посібник / С.М. Тимченко, С.К. Бостан, С.М. Легуша, Н.М. Пархоменко, Т.О. Пікуля, Н.В. Пронюк. – К., 2007. – 288 с.

12. Актуальні проблеми теорії держави та права[Текст]: навч. посібник (за вимогами кредитно-модульної системи навчання) / Є.В. Білозьоров, Є.О. Гіда, А.М. Завальний, А.О. Осауленко, Т.О. Пікуля; за заг. ред. Є.О. Гіди. – К.: КНУВС, 2010. – 260 с.

13. Алексеев С.С.Общая теория права [Текст]: учеб. / С.С. Алексеев. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Проспект, 2009. – 576 с.

14. Ведєрніков, Ю.А., Теорія держави і права [Текст]: навчальний посібник для підготовки до державного іспиту / Ю.А. Ведєрніков, В.С. Грекул А.В. Папірна; – 3-е вид., доп. і перераб. – Д.: Юрид. акад. м-ва внутр. справ, 2004. – 176 с.

15. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ "Вид-во "Юридична думка", 2007. – 992 с.

16. Орленко В.В. Історія вчень про державу та право [Текст]: посіб. для підгот. до іспитів / В.В. Орленко. - 4-те вид., стер. - Київ: Паливода А.В. [вид.], 2015. - 200 с.

17. Забзалюк Д.Є. Історія вчень продержаву і право [Текст]: навч.- метод. посіб. у схемах / Д.Є. Забзалюк; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів: ЛДУВС, 2015. - 111 с.

18. Ханстантинов В.О. Практикум з історії політичних і правових вчень [Текст]: навч. посіб. / В.О. Ханстантинов; Миколаїв. нац. аграр. ун-т. - Миколаїв: МНАУ, 2014. - 199 с.

19. Тетарчук І.В. Історія вчень про державу та право. Для підготовки до іспитів. Навчальний посібник, 2014. – 184 с.

20. Орленко В.І., Орленко В.В. Історія вчень про державу та право: пос. для підготовки до іспитів Вид. 5-е, 2014. – 200 с.

21. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу. Курс лекцій, 2014. – 416 с.

22. Цюрупа М.В. Історія політичних і правових вчень. Навч. пос., 2014. – 270 с.

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ