Основні завдання та принципи формування зони європейської вищої освіти

 

4.1. Принципи формування змісту кваліфікацій і струк­тур ступенів. Компетентнісний підхід

Відомо, що процес формування загальноєвропейського освітнього простору має тривалу історію. Спочатку були сформовані політична воля учасників, правова основа процесу (ст. 149 і 150 Договору про створення Європейського Союзу), потім соціально-економічна база. Після цього Європейська Комісія виступила з ініціативою створення системи інструментів з метою підвищення мобільності людського капіталу на європейському ринку праці. Одним з таких інструментів є відповідність та можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

Після підписання Болонської декларації з'явилися нові інструменти та ініціативи, що сприяють реалізації цілей формування загального європейського простору вищої освіти, причому як наднаціональні, так і національні та інституційні. Найвідоміші і найефективніші програми мають багаторівневий характер. Наприклад, спільні ініціативи Європейської Комісії, Європейської асоціації університетів, в яких взяли участь університети з усіх країн-учасниць Болонського процесу. Було розроблено такі проекти: «Створення сумісних (єдиних, подвійних) дипломів», «Налагодження освітніх структур», «Формування культури якості», «Тенденції розвитку європейських освітніх структур».

Проект «Налагодження освітніх структур» спрямований на реалізацію цілей Болонської декларації на інституційному рівні з урахуванням досвіду, накопиченого в рамках програм «ЕРАЗМУС» і «СОКРАТЕС» з 1987 року. Основне його зав­дання - «визначення точок конвергенції і вироблення загального розуміння змісту кваліфікацій за рівнями у термінах (визначеннях) компетенції та результатів навчання». Результатами вважаються набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи, яка навчається. Останні визначаються для програми в цілому та кожного її блоку (модуля). Пріоритетними напрямами цієї роботи є:

- визначення загальних і спеціальних компетенцій випускників першого і другого циклів навчання;

- гармонізація навчальних планів з погляду структури, програм і методів навчання;

- визначення спеціальних компетенцій випускників обох рівнів за сімома напрямами підготовки: адміністрування бізнесу і менеджмент, освітні науки, геологія, історія, математика, фізика і хімія;

- розробка методології аналізу загальних елементів і спеціальних галузей підготовки.

Отже, проект вирішує завдання формування загальноєвропейського консенсусу у визначенні ступенів з огляду на те, що саме повинні знати і вміти робити випускники після завершення навчання. Доцільність компетентнісного підходу полягає у можливості зберігати гнучкість та автономію в архітектурі навчального плану.

Необхідно відзначити, що створення порівняльної системи ступенів вимагає зміни всієї парадигми вищої освіти, зокрема, зміни методів навчання, оцінювання, методів забезпечення якості. Зміни у підходах до навчання стосуються, насамперед, зміщення акцентів з процесу на результати навчання, зміни ролі викладача, концентрації уваги на навчанні, змін в організації навчання, зміни динаміки (інтенсивності) програм, зміни методів оцінювання.

Усі складові представлено на рис.4.1.

 

 

Формування результатів у термінах компетенції досягається співставленням систем вищої освіти, структур і змісту програм на основі використання загальної методології визначення трудомісткості за ECTS. Визначення компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Тільки фахівці тієї чи іншої сфери здатні сформулювати їх адекватно. При цьому можуть бути корисними консультації з іншими зацікавленими сторонами в суспільстві (працедавцями, випускниками).

Сьогодні на основі досвіду більше 100 університетів з 16 країн-учасниць Болонського процесу (у консультаціях та опитуваннях взяли участь 5183 випускників, 998 професорів, 944 працедавці) відібрано 30 загальних компетенцій з трьох категорій: інструментальні, міжособистісні і системні. Вони класифіковані з точки зору значення навичок для професії і рівня опанування після закінчення програми.

Загальні компетенції

Зроблено спробу визначити комплекс компетенцій, спільних для всіх ступенів. Спочатку закладами вищої освіти і компаніями було складено список 85 умінь і найбільш значущих компетенцій. За робочою класифікацією їх розділено на три категорії: інструментальні, міжособистісні і системні.

Інструментальні - такі, що включають когнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування, методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання, приймати рішення і вирішувати проблеми); технологічні уміння (уміння, пов'язані з використанням техніки, комп'ютерні навичкита здібності інформаційного управління); лінгвістичні уміння; комунікативні компетенції.

Конкретизований набір включає:

1) здатність до аналізу та синтезу;

2) уміння організовувати і планувати;

3) базові загальні знання;

4) базові знання з професії;

5) комунікативні навички з рідної мови;

6) елементарні комп'ютерні навички;

7) навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел);

8) здатність вирішувати проблеми;

9) здатність приймати рішення.

Міжособистісні - індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати в групах, брати соціальні та етичні зобов'язання. Комплекс міжособистісних навичок включає:

1) здатність до критики та самокритики;

2) здатність працювати в команді;

3) міжособистісні навички;

4) здатність працювати в міждисциплінарній команді;

5) здатність співпрацювати з експертами в інших предметних областях;

6)здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності;

7) здатність працювати в міжнародному контексті;

8) прихильність до етичних цінностей.

Системні - поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілого одна з одною та оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя. Вони охоплюють:

1) здатність застосовувати знання на практиці;

2) дослідницькі здібності;

3) здібність до навчання;

4) здатність адаптуватися до нових ситуацій;

5) здатність генерування нових ідей (творчості);

6) здатність до лідерства;

7) розуміння культур та звичаїв інших країн;

8) здатність працювати автономно;

9) здатність до розробки проектів та керування ними;

10) здатність до ініціативи і підприємництва;

11)відповідальність за якість;

12) прагнення до успіху.

 

Спеціальні компетенції

Окремо слід розглядати спеціальні компетенції. Найбільшу складність становили завдання щодо визначення спеціальних компетенцій за рівнями. Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для першого і другого циклів.

До першого ступеня було віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:

1) здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни;

2) здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання;

3) здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення;

4) уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами;

5) здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій;

6) здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;

7) здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі;

8) здатність розуміти результати спостережень та експеримен­тальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники другого рівня повинні:

1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

2. Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.

3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

4. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

5. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.