Цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.
Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
- пропозиція (маса) грошей;
- ставка процента;
- валютний курс;
- швидкість обігу грошей та ін.
Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:економічне зростання;висока зайнятість населення;стабільність цін у державі;рівновага платіжного балансу.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;основні завдання грошово-кредитної політики;цільові орієнтири грошово-кредитної політики;інструменти регулювання грошово-кредитного ринку.

Інструменти грошово-кредитної політики можна також класифікувати, використовуючи такий критерій, як спрямованість впливу, і виділити інструменти загальної спрямованості, тобто ті, що впливають в цілому на весь грошово-кредитний ринок, і селективні інструменти, вплив яких обмежується окремими сегментами грошово-кредитного ринку, окремими суб'єктами ринку або окремими операціями банків тощо. Слід додати, що селективні інструменти, як правило, використовуються для адміністративного впливу на ринок. До таких інструментів відносять:селективну політику адресного рефінансування комерційних банків;встановлення для комерційних банків кредитних і депозитних стель;регламентацію процентної політики комерційних банків у вигляді встановлення обмежень по кредитних і депозитних ставках, по маржі;обмеження по обсягу і по умовах надання комерційними банками окремих позичок;залучення коштів комерційних банків на депозити в центральний банк тощо.

Вибір інструментів грошово-кредитної політики і спрямованість їх використання залежать від ринкової кон'юнктури

Види грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна (або монетарна) політика - це політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і зростання реального обсягу виробництва. Здійснює монетарну політику Центральний банк.

Вплив на макроекономічні процеси (інфляцію, економічне зростання, безробіття) здійснюється за допомогою грошово-кредитного регулювання.

Зазвичай грошово-кредитна політика ЦБ спрямована на досягнення та збереження фінансової стабілізації, в першу чергу зміцнення курсу національної валюти та забезпечення стійкості платіжного балансу країни.

Грошово-кредитне регулювання - це сукупність конкретних заходів центрального банку, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок та інших показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів.

Грошово-кредитна політика є складовою частиною єдиної державної економічної політики. Державна економічна політика повинна передбачати заходи за рішенням проблем в кожному блоці. Центральний банк виконує свою частину - грошово-кредитну політику, він відповідає за її проведення.

Види монетарних політик

• Жорстка - спрямована на підтримку певного розміру грошової маси.
• Гнучка - спрямована на регулювання процентної ставки.

Розрізняють види монетарної політики:

1. Стимулююча - проводиться в період спаду і має на меті "підбадьорення" економіки, стимулювання зростання ділової активності в цілях боротьби з безробіттям.

2. Стримуюча - проводиться в період буму і спрямована на зниження ділової активності в цілях боротьби з інфляцією.

Стимулююча монетарна політика полягає в проведенні центральним банком заходів зі збільшення пропозиції грошей. Її інструментами є:

• зниження норми резервних вимог
• зниження облікової ставки відсотка
• покупка центральним банком державних цінних паперів.

Стримуюча (обмежувальна) монетарна політика полягає у використанні центральним банком заходів щодо зменшення пропозиції грошей. До них відносяться:

• підвищення норми резервних вимог
• підвищення облікової ставки відсотка
• продаж центральним банком державних цінних паперів.

Структура балансу банку (комерційного і центрального).

Основні аспекти економічного аналізу діяльності банку

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

• основні напрями грошово-кредитної політики;
• прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;
• висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;
• виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб’єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв’язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

• для акціонера - можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;
• для підприємства - спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;
• для фізичної особи - надійно зберегти свої збереження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу баланса має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.

Завданнями аналізу є:

• визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;
• дотримання всіх вимог щодо ліквідності;
• підтримання стану адекватності і достатності капіталу;
• порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;
• узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.

 

 

Сутність і види інфляції

Термін «інфляція» (від лат. inflаtio) буквально означає «здуття». Дійсно, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки в часи війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Інфляція була характерна для грошового обігу:

Росії з 1769 по 1895 р. (за винятком 1843–1853 рр.);

США — у період війни за незалежність 1775–1783 рр. та гро-мадянської війни 1861–1865 рр.;

Англії — під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.;

Франції — у період Французької революції 1789–1791 рр.

Особливо високих темпів інфляція набула в Німеччині після Пер-шої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 396 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є пород-женням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція була локальною, то зараз — всеосяжна; раніше вона охоплювала певний період, тобто була періодичною, а зараз вона хронічна; сучасна інфляція перебуває під впливом не тільки грошо-вих, а й негрошових факторів.

Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факто-рів.

Отже, інфляція як багатофакторний процес — це прояв диспро-порційності в розвитку суспільного відтворення, що зумовлено по-рушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини

Тема 5. Інфляція та грошові реформи

інфляції знаходяться як у сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто зумовлюються економічними й політичними відносина-ми в країні.

В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР в 50–60-х роках XX ст. і була пов’язана з різким падінням ефек-тивності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялася в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Уже в 1991 р. Україну охопила глибока інфляція, з якої вона ви-ходила більше ніж 10 років.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 р., коли були «від-пущені» всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватися.